підприємствах і в торговій мережі, скоротити потреби в оборотних коштах, забезпечити економію суспільної праці, збільшити серійність, масовість випуску. Поліпшення якості продукції впливає на матеріалоємність (економія сировини, матеріалів, палива, енергії); фондомісткість (економія основних і оборотних фондів); довговічність і надійність самої продукції (підвищення загальних термінів служби, збільшення міжремонтних періодів).
Розглядаючи класифікацію витрат на якість продукції, проаналізуємо деякі аспекти витратних форм оплати праці. Сьогодні трудящі змушені приховувати реальні витрати праці і часу, тому що не хочуть скорочувати витрати необхідної праці для того, щоб ще більше виросли витрати праці прибавочної. По тих же причинам гаситься їхній інтерес до підвищення якості продукції, тому що в умовах витратного госпрозрахунку оплата праці пропорційна кількості праці, тобто кількості або виготовлених виробів, або робочого часу. При такій системі пряме зниження трудомісткості означає пряме зниження зарплати. Загалом, існуючі форми оплати носять витратний характер і будуються за принципом «вище витрати — вище зарплата».
Однак у даний час зазначений принцип зайшов у визначну суперечність з рівнем розвитку продуктивних сил, корінними інтересами трудящих, потребами підвищення якості продукції і прискорення науково-технічного прогресу. Це протиріччя виражається, зокрема, у тім, що трудящі, будучи виробниками, зацікавлені в збільшенні номінальної заробітної плати і, отже, у збільшенні розцінок і проміжних оптових цін на продукцію, що випускається, але, будучи споживачами, вони зацікавлені в збільшенні реальної заробітної плати і, отже, у зниженні кінцевих, споживчих цін на предмети народного споживання, матеріальні блага і послуги, у підвищенні купівельної спроможності грошової одиниці, коли на кожну гривню припадає зростаюча маса продуктів: хліба, молока, м'яса, взуття, одягу і т.д.
Сам факт існування такого протиріччя свідчить про те, що грошово-госпрозрахункова система оплати праці примушує трудящих працювати проти самих себе, проти власних же матеріальних інтересів. Як указувалося вище, вихід зі сформованої ситуації відкриває принципово нова система організації й оплати праці: по ефективності праці. При такій системі оплата здійснюється прямо пропорційно кінцевим результатам (якості) і обернено пропорційно кількості праці.
Основні положення корисно-витратної, протизатратної системи оплати праці наступні:
1. Усунення всякої залежності фонду оплати і матеріального заохочення в цілому від вартісних, витратних «валових» обсягів.
2. Установлення прямого і нерозривного зв'язку між оплатою і реальними кінцевими результатами праці.
3. Формування матеріальної зацікавленості трудових колективів у роботі по принципу «Висока якість — низька ціна».
4. Забезпечення умов, що гарантують: своєчасне і повне виконання планових і договірних замовлень на 100%; підвищення якості виробів, робіт і послуг; збільшення економії праці споживача виробів, робіт і послуг; зниження трудомісткості і витрат виробництва.
5. Використання зниження трудомісткості продукції як матеріального стимулу.
Основна формула оплати по ефективності праці є наступним співвідношенням:
ФОПп = ФОПп Jеф, (2.)
де ФОПп — фонд оплати праці в поточному періоді;
ФОПн — нормативний фонд оплати праці;
Jеф — індекс коефіцієнта ефективності праці.
У той же час індекс коефіцієнта ефективності праці виражається так:
, (2.)
де Кпеф — коефіцієнт ефективності праці в поточному періоді;
Кбеф — коефіцієнт ефективності праці в базовому періоді чи нормативний коефіцієнт ефективності праці.
У свою чергу Кеф можна виразити в такий спосіб:
(2.)
де Зст, — ступінь задоволення споживача в одиниці зробленої продукції;
Тв — трудомісткість виготовлення одиниці продукції;
Кр — корисний результат для споживача від використання ним одиниці даної продукції;
Епсп — економія праці споживача від використання ним одиниці продукції підвищеної якості.
Класифікація витрат на якість — одна з головних задач, від правильного вирішення якої залежить визначення їхнього складу і вимог до організації обліку, аналізу й оцінки. Основною вимогою до класифікації є найбільш повне охоплення усіх витрат, які пов'язані з якістю продукції і впливають на неї, а також повна характеристика, що відбиває складність і багатофакторний характер процесу формування якості. Тому класифікація повинна охоплювати всі стадії створення і споживання продукції й у неї варто включати максимально можливе число ознак (табл. ).
Таблиця - 2.1 - Узагальнена класифікація витрат на якість
Ознака класифікації |
Класифікаційна група витрат
За цільовим призначенням |
На поліпшення якості
На забезпечення якості
На управління якістю
За економічним характером витрат |
Поточні
Одноразові
За видом витрат |
Продуктивні, непродуктивні
За методом визначення |
Прямі, непрямі
За можливістю обліку |
Піддаються прямому обліку
Не піддаються прямому обліку
Ті, котрі економічно недоцільно враховувати
По стадіях життєвого циклу продукції |
На якість при розробці виробу
На якість при виготовленні виробу
На якість при використанні виробу
Стосовно виробничого процесу |
На якість в основному виробництві
На якість у допоміжному виробництві
На якість при обслуговуванні виробництва
За можливістю оцінки |
Плановані і фактичні
За характером структурування |
По підприємству
По виробництву (цеху, ділянці)
По видах продукції
По обсягах формування й обліку |
Продукція
Процеси
Послуги
За видом обліку |
Оперативний, аналітичний, бухгалтерський, цільовий
Інтерес представляє класифікація витрат на забезпечення якості продукції, запропонована А. Фейгенбаумом (р. ). Японська модель кардинально відрізняється від розглянутих вище схем, тому що в її основу покладена концепція, орієнтована не на продукцію, а на забезпечення якості й оцінки її результатів. Тому розрахунки витрат на забезпечення якості являють собою визначення вартості робіт, мета яких — зменшення загальних витрат шляхом збільшення вартості заходів щодо попередження невідповідностей і дефектів. У результаті повинні зменшуватися витрати на оцінку якості і витрати, обумовлені браком. Економічна ж ефективність оцінюється шляхом порівняння витрат з витратами, а не витрат з доходами.
Концепція, запропонована японськими фахівцями, є більш обґрунтованою. Передбачений нею підхід, який можна назвати «управлінським», дозволяє розв’язати тупикову ситуацію, що склалася в економічних дослідженнях із проблеми витрат на якість, тому що дає відповіді на принципово важливі питання: чим відрізняється собівартість продукції від витрат на якість; яку частку в собівартості займають витрати на якість