Довговічність — властивість виробу зберігати працездатність до настання граничного стану при встановленій системі технічного обслуговування і ремонтів. Одиничними показниками довговічності є середній ресурс, середній термін служби.

Поняття “ресурс” застосовується при характеристиці довговічності по наробітку виробу, а “термін служби” – при характеристиці довговічності за календарним часом.

Ергономічні показники, що характеризують систему “людина – виріб – середовище використання” і враховують комплекс гігієнічних, антропометричних, фізіологічних і психологічних властивостей людини, поділяються на наступні групи:

- гігієнічні (освітленість, температура, випромінювання, вібрація, шум);

- антропометричні (відповідність конструкції виробу розмірам і формі тіла людини, відповідність розподілу ваги людини);

- фізіологічні (відповідність конструкції виробу силовим і швидкісним можливостям людини);

- психологічні (відповідність виробу можливостям сприйняття і переробки інформації).

Показники економічності визначають досконалість виробу за рівнем витрат матеріальних, паливно-енергетичних і трудових ресурсів на його виробництво та експлуатацію (споживання). Це в першу чергу собівартість, ціна покупки і ціна споживання, рентабельність і т.д.

Естетичні показники характеризують інформаційно-художню виразність виробу (оригінальність, стильову відповідність, відповідність моді), раціональність форми (відповідність форми призначенню, конструктивному рішенню, особливостям технології виготовлення і застосовуваним матеріалам), цілісність композиції (пластичність, впорядкованість графічних образотворчих елементів).

Показники технологічності мають відношення до таких властивостей конструкції виробу, котрі визначають його пристосованість до досягнення оптимальних затрат при виробництві, експлуатації і відновленні заданих значень показників якості. Вони є визначальним для показників економічності. Економічні показники технологічності – питома трудомісткість, матеріаломісткість, енергомісткість виготовлення і експлуатації виробу, довжина циклу технічного обслуговування і ремонтів та ін.

Показники стандартизації та уніфікації характеризують насиченість виробу стандартними, уніфікованими і оригінальними складовими частинами, якими є деталі, вузли, агрегати, комплекти і комплекси, що входять до виробу. До даної групи належать коефіцієнт застосовуваності, коефіцієнт повторюваності, коефіцієнт уніфікації виробу або групи виробів.

Патентно-правові показники характеризують ступінь патентного захисту чистоти технічних рішень, використовуваних у виробі, які визначають її конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому ринку.

Екологічні показники визначають рівень шкідливих впливів на оточуюче середовище в процесі експлуатації або споживання виробу. До них належать: вміст шкідливих домішок, що викидаються в оточуюче середовище; ймовірність викиду шкідливих часток, газів і випромінювань, рівень яких не повинен перевищувати гранично припустимої концентрації.

Показники безпеки характеризують особливості продукції, які обумовлюють при її використанні безпеку людини (обслуговуючого персоналу) і інших об’єктів. Вони повинні відображати вимоги до засобів захисту людини в умовах аварійної ситуації, не санкціонованої і не передбаченої правилами експлуатації в зоні можливої небезпеки.

Показник, за яким приймається рішення оцінювати якість продукції, називається визначальним. Властивості, які враховуються визначальним показником, можуть характеризуватися одиничними та (або) комплексними (узагальнюючими) показниками якості.

Узагальнюючі показники є середньою величиною, що враховує кількісні оцінки основних властивостей продукції та їх коефіцієнтів вагомості.

Оптимальним значенням показника якості продукції є те, при якому досягається найбільший корисний ефект від експлуатації (споживання) продукції при заданих витратах на її створення та експлуатацію (споживання), розрахунок якого може бути проведений по раніше наведеній формулі (.

Розглянуті вище показники якості можуть бути використані в основному для оцінки продукції виробничого призначення. Їм аналогічні показники якості предметів споживання, однак вони повинні враховувати специфіку призначення і використання цих предметів.

Наприклад, для оцінки якості домашніх електричних холодильників використовуються наступні показники: функціональні (обсяг холодильної і морозильної камер, номінальна температура останньої); естетичні і ергономічні (зовнішній вигляд – дизайн, форми, зручність користування камерами, дверцятами); економічності (питоме споживання енергії на одиницю маси продукту, середні міжремонтні терміни, середні втрати від зроблених ремонтів).

При оцінці вітчизняних товарів для населення застосовуються такі показники, як сорт (харчові продукти, продукція легкої промисловості), група складності (побутова радіоапаратура), марка (цемент, цегла), категорія якості (відеокасети).

У світовій практиці з метою оцінки ступеня переваги продукції використовується градація (клас, сорт) — категорія чи розряд, надані продукції, що має те ж саме функціональне застосування, але різні вимоги до якості. При чисельному позначенні вищому класу звичайно привласнюється число 1 (зі зниженням відповідно до 2, 3 і т.п.), а при позначенні кількістю яких-небудь знаків, наприклад зірочок, звичайно нижчий клас має меншу кількість таких знаків.

По товарах тривалого користування виготовлювач зобов'язаний установлювати термін служби, а по продуктах харчування, парфумерних товарах, медикаментах, товарах побутової хімії — термін придатності. Ці два показники встановлюють терміни, після закінчення яких товар становить небезпеку для життя, здоров'я і майна споживача чи стає непридатним для використання за призначенням.

Особливості оцінки якості продукції виробничо-технічного призначення і предметів споживання відбиваються в галузевій нормативно-технічній документації, що регламентує вибір номенклатури показників якості, методики їхнього розрахунку й область застосування.

1.3 Стадії формування якості

Формування і підтримка якості продукції відбувається на всіх стадіях її життєвого циклу, що включають: дослідження й обґрунтування розробки, розробку, виробництво, експлуатацію (споживання) і ремонт.

На початковій стадії проводяться роботи з формування вихідних вимог до продукції, що, як правило, включають: складання заявки на розробку й освоєння, створення аванпроекта, науково-дослідні роботи і підготовку технічного завдання.

Основні вимоги з розробки і впровадження у виробництво нової (модернізованої) продукції виробничо-технічного призначення встановлені ДСТ 15.001—88 і відповідними рекомендаціями з його застосування.

Технічне завдання, як правило, складається з наступних розділів: найменування й область застосування продукції, підстава для розробки, мета і призначення розробки, технічні вимоги, економічні показники, стадії й етапи розробки, порядок контролю і приймання, додатка.

Загальний зміст розділів встановлений у рекомендаціях Р 50—601—5—89, а конкретно його визначають замовник (основний споживач) і розроблювач (при ініціативній розробці — тільки розроблювач). Функції замовника можуть виконувати споживачі продукції, що замовляється, організації, що представляють інтереси споживачів, виготовлювачі.

Замовник формує вихідні вимоги, що забезпечують