У такий спосіб формується споживацько-вартісний підхід до забезпечення якості продукції, що має на меті, по-перше, створення умов для зниження витрат виробництва на суму корисного ефекту споживчої вартості, а по-друге, підвищення ступеня задоволення потреб людини за рахунок збільшення корисності і якості продукції. Він повинен органічно входити складовою частиною в механізм економічних відносин між виробництвом і споживанням, виготовлювачами і споживачами.

Якщо з цих позицій проаналізувати ефективність розроблених систем управління якістю, то можна відзначити, що в цілому вони не справили значного впливу на підвищення якості і конкурентноздатності продукції з наступних причин.*

Цільова функція системи не була спрямована на задоволення вимог конкретного споживача.*

Діючі законодавча і нормативна бази, система державної стандартизації не створили єдиного правового простору, що регулює взаємини між державою, підприємствами-виготовлювачами і споживачами (насамперед у питаннях прав споживачів на безпечну продукцію).*

В організації управління якістю переважав вартісний підхід і практично ігнорувався споживацько-вартісний. Як узагальнена оцінка ефективності систем управління якості продукції приймалася питома вага продукції високої якості (наприклад, продукція вищої категорії якості) у вартісному виразі в загальному обсязі вартісного випуску продукції за визначений період. Тому була відсутня можливість оцінити вплив системи управління на підвищення якості конкретного виду продукції.*

Об'єктом управління якістю був відособлений, а не інтегрований виробник. Тому в процесі проектування систем управління якістю не відпрацьовувався механізм взаємодії всіх учасників створення кінцевої продукції, господарські зв'язки між підприємствами-суміжниками не мали стійкого характеру.*

У багатьох випадках виконання задач і функцій системи не забезпечувалося необхідною інформацією. Перебудова управління народним господарством на основі ринкових відносин порушує питання про нові способи управління.

У перебудові механізму управління народним господарством можна виділити наступні основні моменти, що визначають напрямки перебудови стандартизації: розширення меж самостійності господарських організацій, ослаблення вертикальних зв'язків при одночасному посиленні зв'язків по горизонталі, заміна директивних методів управління договірними, заснованими на угоді між партнерами, виходячи з їхніх економічних інтересів, тобто, власне кажучи, мова йде про інтеграційну функцію стандартизації.

Складність взаємозв'язків у процесі створення і виготовлення продукції часто приводить до конфліктних ситуацій між розроблювачами, виготовлювачами і споживачами за техніко-економічними показниками продукції, якості і стабільності її виготовлення, термінами вироблення і постачання. По суті справи, повинен бути сформульований ефективний механізм наскрізного управління якістю, реалізований відповідними системами управління. Усе це вимагає організації наскрізного управління якістю продукції, що передбачає цілеспрямований вплив на технічний рівень і якість кінцевої продукції при проведенні досліджень і розробок, виробництві, обігу й експлуатації (споживанні).

Єдиною основою усіх форм господарювання є підвищення ефективності праці, що виражає собою відношення корисного результату (підвищення якості продукції, що випускається, ступеня задоволення відповідної потреби і т.д.) до витрат праці й одержання цього результату.

Ефективність праці — це критерій, економічний стимул і джерело оплати праці всіх категорій працівників за підвищення якості продукції, що випускається, за впровадження науково-технічних нововведень на підприємстві, починаючи з робочого місця, за застосування стандартів з підвищеними споживчими властивостями. Аналіз за цим критерієм дозволяє визначити принципові недоліки існуючих систем управління якістю, вказувати шляхи і методи їхнього комплексного удосконалювання і взаємного узгодження з метою і задачами соціально-економічного розвитку суспільства в цілому і суспільного виробництва.

У стратегічному плані ефективність управління якістю продукції на сучасному етапі необхідно оцінювати за критерієм «висока якість — низка ціна». Найважливішою умовою реалізації такого підходу до забезпечення якості продукції є те, що підвищення якості продукції на одному підприємстві може здійснюватися тільки заради економії витрат праці споживача, тобто на іншому, технологічно суміжному підприємстві. Це припускає, що в рамках прямих господарських зв'язків між підприємствами більш високі показники якості продукції виготовлювача і відповідна економія споживача (підвищення продуктивності праці, зниження матеріальних витрат) повинні складати найважливіший елемент економічних відносин.

У практичному відношенні критерієм, що відбиває загальний стратегічний курс, може служити збільшення коефіцієнта ефективності праці, обумовлене впливом створюваної системи управління якістю продукції (Кеп.ся). Значення цього показника може визначатися за формулою:

, (2.)

де Еп.спож – величина збільшення чи економії праці, що вивільняється у споживанні одиниці продукції після впровадження системи управління якістю продукції;

Зn — величина збільшення витрат живої праці, обумовленої розробкою і впровадженням системи управління якості продукції.

При раціонально-функціонуючій системі управління якістю Еп.спож_ Зn або Kеп.ся 1.

Таким чином, замість грошово-вартісного госпрозрахунку з'являється споживацько-результативний госпрозрахунок, що поєднує підприємства між собою по обміну економією праці за рахунок підвищення якості продукції і корисних результатів діяльності кожного з них. При такій системі до збільшення госпрозрахункового доходу приводить уже не підвищення цін на продукцію, що випускається, а їхнє зниження. Відповідно до складу госпрозрахункового доходу входить не прибуток, як зараз, а економія витрат у споживачів. Чим вище величина сумарної економії витрат, обумовлена роботою даного підприємства, тим вище величина його госпрозрахункового доходу. Віднесена до числа працівників, вона стає новим показником ефективності праці.

В основі організації таких економічних відносин — розрахунок коефіцієнта ефективності праці (Кеф.п) для кожної пари підприємств-суміжників по всьому ланцюжку створення і споживання кінцевої продукції. Найбільш повно в кількісному плані Кеф.п може бути виражений як відношення економії від зниження витрат, забезпечене даною продукцією у споживача (Еспож) до витрат на виготовлення тієї ж продукції (Евигот).

Модель економічної оцінки в цьому випадку буде мати вигляд:

. (2.)

Впровадження економічних відносин з економії витрат праці у свою чергу визначає необхідність організації взаємодії підприємств по замкнутому технологічному циклу, тобто від предметів особистого споживання до виробництва відповідних