Розділ 1. Теоретичні основи митно-тарифного регулювання зовнішньої торгівлі в Україні.

1.1. Законодавчі підстави митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

В першому документі України – декларації про її державний суверенітет від 06.07.1990 р. – серед найважливіших пунктів програми державного будівництва міститься і положення про створення власної 9вперше за весь період після утворення Радянського Союзу СР) митної системи України [23].

На сьогоднішній день в Україні функціонує власна митна служба і створена відповідна правова база для цього.

Митно-тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності займає пріоритетне місце в практичній діяльності митної служби. Його мета – ретельно аналізувати зовнішньоекономічну діяльність України і якомога відчутніше сприяти розвиткові торговельних відносин з іншими країнами, підтримувати власного товаровиробника та захищати внутрішній товарний ринок.

Але, митно-тарифна політика будь-якої держави, яка здійснює радикальні економічні перетворення, повинна слугувати двом основним цілям:

1) створювати рівні умови для конкуренції вітчизняних та іноземних виробників, що спочатку може передбачати тимчасове застосування обмежених заходів захисту національних виробників, які здійснюють перебудову виробництва, його раціоналізацію і реструктуризацію, впроваджують нові методи управлінняя з метою підвищення конкурентноздатності;

2) забезпечувати належний рівень надходжень до державного бюджету і тим самим робити певний внесок у спільні зусилля уряду по макроекономічній стабілізації.

Слід зазначити, що Україна, як країна з перехідною економікою, повинна приділяти особливу увагу зовнішнім джерелам надходжень у державний бюджет, оскільки перебудова в економіці привела до падіння виробництва, що зменшує базу податкових надходжень із внутрішніх джерел.

Це не значить, що якщо Україна знаходиться в стадії економічної трансформації, вона повинна використовувати максимальні ставки мит на імпорт товарів. Світовий досвід показує, що максимально ефективний рівень захисту, коли він помірний та складає 10-15 % (і не повинен перевищувати 30%) [23].

До законодавчого врегулювання питань про Єдиний митний тариф України відповідно до Конституції та Закону України від 25.06.91 № 1251 “Про систему оподаткування” [6] Кабінет міністрів України має право змінювати ставки мита щодо товарів та інших предметів, які переміщуються через митний кордон України, крім підакцизних товарів (предметів) та товарів, стосовно яких ставки мита встановлені законами України.

Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених митним тарифом України, здійснюється Верховною Радою України з урахуванням висновків Кабінету Міністрів України.

Забороняється зменшувати ставки мита для окремих юридичних і фізичних осіб і за окремими контрактами або звільняти їх від сплати мита та переносити терміни його сплати (Закон України від 12.06.97 № 337/97).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.94 “Про Митно-тарифну раду України” на виконання статті 5 Закону України “Про Єдиний митний тариф України” було створено міжвідомчий колегіальний орган для розгляду пропозицій щодо зміни ставок ввізного мита – Митно-тарифну раду України. Ця Рада діє при Кабінеті Міністрів України і включає представників Мінекономіки, Держмитслужби, Мінфіну та інших центральних органів виконавчої влади [10].

Функції робочого апарату Митно-тарифної ради України здійснює Державна митна служба України.

Діяльність Митно-тарифної ради України базується на принципах проведення єдиної тарифної політики на основі врахування інтересів країни і суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, захисту внутрішнього ринку, обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції під час здійснення експортно-імпортних операцій, протидії дискримінаційним заходам окремих іноземних держав та їх союзів.

Головними завданнями Митно-тарифної ради є:

розробка пропозицій щодо основних напрямів і засобів реалізації митно-тарифної політики України;

підготовка проектів законодавчих актів та міжнародних договорів України щодо митно-тарифного регулювання;

підготовка пропозицій про встановлення, скасування або зміни ставок мита;

підготовка правил визначення митної вартості товарів та країн їх походження;

підготовка виcновків та рекомендацій про надання тарифних пільг і преференцій, застосування спеціального, антидемпінгового та компенсаційного мита, організацію та проведення необхідних процедур, що передують застосуванню зазначених видів мита, а також інших заходів, спрямованих на захист внутрішнього ринку України.

Чинна система прийняття рішень про зміну ставок ввізного мита діє за схемою: підприємства – галузеве міністерство– Митно-тарифна рада – Кабінет Міністрів України – Верховна Рада України.

Для прискорення проходження матеріалів через Митно-тарифну раду, кращого їх опрацювання та розгляду, уніфіковано процедуру та форму підготовки матеріалів стосовно зміни ставок ввізного мита, що дало можливість значно посилити економічну обгрунтованість доцільності змін ставок ввізного мита.

Значне місце в системі митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності займають і питання визначення країни – виробника і власника товарів. Вони є визначальними при застосуванні пільгової тарифікації до товарів, які переміщуються через митний кордон нашої держави.

Правові основи і порядок визначення країни походження товарів закріплені Законом України «Про Єдиний митний тариф» від 05.02.92 № 2097-ХІІ, що на сьогоднішній день є основним документом, на підставі якого здійснюється митно-тарифне регулювання зовнішньої торгівлі [2].

Принципи визначення країни походження товарів вказані у Законі. Засновані вони на існуючій міжнародній практиці. Відповідно до Закону «Про Єдиний митний тариф», країною походження товару вважається та країна, де товари були повністю вироблені, або піддані достатній переробці чи обробці з урахуванням усіх критеріїв, що встановлені Законом.

У правилах міжнародної практики, що застосовується для визначення країни походження товару, використовуються два основних критерії – критерій «повністю вироблених» у даній країні товарів, де враховується при визначенні походження тільки одна країна, і критерій «достатньої переробки чи обробки», коли дві або кілька країн причетні до виробництва товару.

Критерій «повністю вироблених» застосовується до товарів або продукції, що повністю виготовлені із сировини і компонентів вказаної країни походження готового виробу. І якщо неможливо встановити країну походження цих компонентів, то товар не може бути визнаний як такий, що