зростання обсягів виробництва через задоволення попиту внутрішнього та зовнішнього ринків (Графік 2.2.1.);

утримання достатнього та конкурентного рівня цін;

захист вітчизняного товаровиробника;

економічна вигода від експорту готової продукції, а не сировини, що дає більшу економічну ефективність;

надходження до державного бюджету від справляння мита та інших платежів, зокрема, від урожаю 2002 року державний бюджет отримав 41940,9 млн.гривень тільки від експортного мита (ставка 17 % згідно чинного законодавства).

Графік 2.2.1.

[37]

Відміна експортного мита на насіння соняшник на даному етапі призведе до повернення ситуації, яка була до введення експортного мита:

зменшення обсягів експорту, що є негативним з макроекономічної точки зору, оскільки впливає на від’ємне значення платіжного балансу (за рахунками платіжного балансу експорт повинен перевищувати імпорт);

зупинки ряду підприємств, втрати робочих місць, заборгованості по заробітній платі і, як наслідок, підвищенню соціальної напруги у суспільстві;

дефіциту олії та необхідності її безмитного ввезення в Україну для внутрішніх потреб (як це було в 1998 та 1999 роках);

зміни структури експорту на сировинній:

втрати перспективних позицій на світовому ринку олії;

значного зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів;

можливої зупинки реалізації інвестиційних проектів на підприємствах олійно-жирової промисловості і остаточної втрати довіри інвесторів, як вітчизняних, так і зарубіжних в доцільності вкладання коштів в розвиток підприємств.

Окрім того, розпочаті роботи з реконструкції і оновлення технічної бази, будівництва нових заводів втрачають свою доцільність.

Ступінь захищеності вітчизняного виробника від іноземних товаровиробників характеризується різними критеріями, одним серед яких є митно-тарифне регулювання зовнішньоекономічної торгівлі. Чим раціональніше побудована система встановлення ставок на ті чи інші види продукції, тим більше країна може маневрувати тарифами, регулюючи тим самим обсяги експорту та імпорту відповідно до потреб її економіки. Наведений приклад з експортним митом на соняшник – є яскравим доказом того, як країна може отримувати економічний ефект від здійснення регулювання економічних відносин у галузі торгівлі.

Розділ 3. Митно-тарифне регулювання у контексті інтеграції України Світової організації торгівлі.

3.1. Розвиток зовнішньоторгівельних операцій в Україні та їх митно-тарифне регулювання.

Розвиток зовнішньоторгівельних операцій Україні в останні роки характеризувався суперечливими тенденціями. Так, переважна частина експортних поставок до 1994 року підпадала під досить жорсткий режим митно-тарифного регулювання. Окрім того, через систему квотування та ліцензування в країні діяла система обов’язкового продажу частини валютної виручки до державного або регіонального валютних фондів; проводився адміністративний контроль експортних цін. З кінця 1994 року в Україні відбулася лібералізація режиму експорту і більшість обмежувальних чинників було скасовано:

необхідність регулювання експорту відповідно до міжнародних зобов’язань України зумовило часткове відновлення системи квот та ліцензій за окремим видами металопродукції та хімічних товарів;

порушення проти України антидемпінгових процесів обумовили збереження обмеженого контролю експортних цін у формі встановленн індикативних цін;

з метою захисту інтересів українських споживачів введено експортне мито (на насіння соняшнику, шкіри), а також заборонено експорт брухту металу.

Переваги та недоліки існування експортного мита на насіння соняшнику було описано вище, у розділі 2.2. цієї дипломної роботи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 року на широкий спект товарів, зокрема, продукцію сільського господарства були встановлені експортні квоти і необхідно було придбати експортні ліцензії. Ці експортні квоти розподілялися через Міністерство закордонних справ України серед підприємств, що виконували державні замовлення та контракти, або продавалися на аукціоні. Замість придбання відповідної експортної квоти підприємство могло сплатити експортне мито, але на такий крок ішли лише ті підприємства, які не змогли отримати квоту. Останнє пояснюється тим, що стартова (максимальна) ціна квоти на аукціоні дорівнювала величині експортного мита, а встановлена урядом ціна резервації зазвичай дорівнювала половині відповідного експортного мита.

На противагу експорту, імпорт в Україні з початку 90-х років був майже лібералізованим. Таким чином з’явилася тенденція до протекціонізму, внаслідок чого були збільшені рівні тарифного захисту (деякі “тарифні піки” сягали більше 100 %), а також посилилися вимоги нетарифного регулювання (технічні, санітарні, екологічні вимоги тощо). Прийняті закони та урядові постанови відносно підакцізних товарів: дискримінаційний режим стягнення акцизів та підвищення рівнів імпортного мита, прийнято закон про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції– сезонні підвищення тарифів [22, 25].

Однак переговорний процес щодо вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ) напередодні нового тисячоліття поставив країну перед необхідністю розпочати нову лібералізацію свого імпортного режиму в аспекті рівня митно-тарифного регулювання та захисту вітчизняного товаривиробника (відповідно до Концепції трансформації імпортного тарифу на період до 2005 року, що затверджена Указом Президента України у 1996 році).

В результаті на 1 квітня 2000 року середньозважений рівень імпортного мита становив в Україні 7,1 %, у тому числі по промислових товарах – 5,5 %, сільськогосподжарських та продовольчих товарах – 25,4 %. Прогресуюча в цілому функціональна відкритість економіки України супроводжується підвищенням залежності відтворювальних процесів в економіці від зовнішньої торгівлі та відповідного митно-тарифного регулювання цих операцій. Останнє знаходить свій прояв у рості статистичних показників залежності динаміки ВВП України від експорту та імпорту (див. Додаток 2).

У зв’язку із прийняттям Україною зобов’язань щодо різноманітних поступок у процесі міжнародної торгівлі, Законом України від 03.07.97 № 170/97 визначається перелік країн, з якими Україна складає торгівельно-економічні угоди з наданням режиму найбільшого сприяння або національного режиму, а також встановлюються пільгові ставки мита при ввезенні на митну територію України товарів та інших предметів походженням із зазначених у переліку країн. Станом на ківтень 2002 року крім зазначених у даному переліку, режим найбільшогосприяння у торгівлі також розповсюджується на Японію, Норвегію, Люксембург, Ліхтенштейн, Австралію та Кубу.

З набуттям чинності підписаних Україною протягом 1993-1998 років Угод