Щодо тимчасового ввезення товарів і предметів на територію України.

Статтями 117 і 206 нового Митного кодексу встановлено перелік товарів, що можуть бути тимчасово ввезені на митну територію України з повним за виконання певних умов звільненням від оподаткуванння.

Дозвіл на тимчасове ввезення на митну територію України (тимчасове вивезення за її межі) під зобов’язання про зворотне вивезення надається для: – 

товарів, призначених для демонстрації або використання на виставках, ярмарках, конференціях або на інших подібних заходах; – 

професійного обладнання, необхідного особам, які прибувають в Україну (виїжджають з неї), для підготовки репортажів, записів, передач для засобів масової інформації або зйомки фільмів; – 

контейнерів, піддонів, упаковки, будь-яких інших товарів, що ввозяться (вивозяться) у зв’язку з якою-небудь комерційною операцією, але сам процес ввезення яких не є такою операцією; – 

зразків товарів, предметів і рекламних фільмів за умови, що вони лишаються власністю особи, яка перебуває або проживає за межами території тимчасового ввезення, і їх використання не має комерційного характеру; – 

товарів, що ввозяться для освітніх, наукових, культурних цілей, будь-яких інших товарів для такої діяльності, обладнання для організації дозвілля моряків; – 

особистих речей пасажирів; товарів, що ввозяться для спортивних цілей; – 

матеріалів для реклами і туризму; – 

транспортних засобів, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України; – 

запасних частин та обладнання, призначених для ремонту чи технічного обслуговування транспортних засобів, тимчасово ввезених на митну територію України або тимчасово вивезених з неї.

Щодо класифікації товарів при їх митному оформленні.

До липня 2001 року в Україні для класифікації товарів під час митного оформлення вантажів застосовувалася Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності, видана Державним митним комітетом Російської Федерації на базі Гармонізованої системи опису та кодування товарів 1992 року [36].

У квітні 2002 року відповідно до Закону «Про митний тариф України» в нашій державі було запроваджено національну товарну класифікацію - УКТ ЗЕД, побудовану на базі Гармонізованої системи опису та кодування товарів 1996 року та Комбінованої номенклатури ЄС 1998 року [36].

Нормами нового Митного кодексу України (розділ XV) визначено правові засади ведення УКТ ЗЕД та повноваження Держмитслужби у здійсненні відповідних процедур. Зокрема, відповідно до ст. 312 Кодексу підготовлено проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності». Головна вимога до УКТ ЗЕД як єдиної митно-статистичної номенклатури – відповідність нормам Гармонізованої системи опису та кодування товарів Всесвітньої митної організації та Комбінованій номенклатурі Європейського Союзу. Проектом постанови визначено також процедуру внесення змін і доповнень до еталонного примірника УКТ ЗЕД.

Крім цього, у Митному кодексі унормовано питання: надання центральними органами виконавчої влади Держмитслужбі інформації про товари для проведення їх деталізації в УКТ ЗЕД; визначення механізму внесення змін і доповнень до її еталонного примірника; обов’язкового погодження Держмитслужбою проектів законодавчих актів про внесення змін і доповнень до УКТ ЗЕД в частині деталізації товарів у класифікації, не відрегульованих постановою КМ України від 13.01.99 р.

Митні органи України (ст. 313 Кодексу) відносять товари до класифікаційних груп, зазначених в УКТ ЗЕД. Їх рішення щодо класифікації товарів для митних цілей є обов’язковими для підприємств і громадян [36].

1.2. Форми і методи митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Централізований комплекс заходів, спрямованих на формування митного тарифу, застосування інших видів мита та податків у зовнішньоекономічній діяльності визначає митно-тарифну політику держави.

Державне регулювання зовнішньої торгівлі може бути:

Одностороннім, коли інструменти державного регулювання використовуються урядом країни в односторонньому порядку без узгодження чи консультацій з її торговими партнерами. Взагалі односторонні міри застосовуються у відповідь на аналогічні кроки інших країн і призводять до виникнення політичної напруги між торговими партнерами (обкладання окремих товарів митом, впровадження квот на імпорт тощо);

Двостороннім, коли заходи торгової політики узгоджуються між країнами, що є торговими партнерами. Наприклад, по взаємній домовленості, кожна з країн може узгоджувати технічні вимоги до маркування, упаковки, домовлюватись про взаємне визнання сертифікатів якості тощо;

Багатостороннім, коли торгова політика узгоджується та регулюється багатосторонніми угодами. Приклади багатосторонньої політики включають Генеральну угоду по тарифах та торгівлі (ГАТТ/СОТ), угоди в сфері торгівлі країн-членів Європейського союзу.

Зовнішньоекономічна політика формується з трьох основних взаємопов’язаних складових, якими є особливості національної зовнішньоторговельної політики держави, національні форми та інструменти реалізації зовнішньої торгівлі.

Основними інструменти зовнішньоторговельної політики держави є тарифне та нетарифне регулювання, а формами – вільна торгівля або державний протекціонізм.

Тому, в залежності від політики, яку проводить держава у галузі регулювання зовнішньої торгівлі, обираються різні форми і методи такої політики. Таким чином, зовнішню політику можна поділити на політику протекціонізму та політику вільної торгівлі (політику торгівельних преференцій).

Протекціонізм і вільна торгівля вимагають від держави обережного використання і гнучкості зовнішньоекономічної політики. Вони повинні бути пристосовані до конкретних економічних умов і бути готовими оперативно згорнутися зі зміною обставин.

Політика вільної торгівлі – це політика мінімального державного втручання у зовнішню торгівлю, яка розвивається на засадах вільних ринкових сил попиту та пропозиції.

Лібералізація зовнішньоторговельної політики держави полягає в зниженні тарифних ставок імпортних і експортних мит, наданні пільг стосовно товарів, що ввозяться з інших країн.

Протекціонізм – це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом застосування тарифних та нетарифних інструментів торгівельної політики.

Сучасний протекціонізм концентрується у відносно вузьких сферах. У відносинах розвинутих країн між собою – це сфери сільського господарства, текстилю та сталі. В торгівлі розвинутих країн з країнами, що розвиваються, - це експорт промислових товарів країнами, що розвиваються. В