У цей час на більшість товарів ставки імпортних мит підвищилися з 10—20% до 40—100%, максимальний їх рівень було встановлено на хутро, шкіру — до 150%, лікеро-горілчані та тютюнові вироби — до 200—350% [26, 36].

На початку 1995 р. протекціоністські заходи застосовувались до ряду сільськогосподарських товарів і машин для агропромислового комплексу, цементу, ряду хімічних товарів, одягу, деяких видів будівельних матеріалів і дорожньо-будівельних машин, автомобілів, меблів та іншого, були введені 20—30%-ві імпортні тарифи для країн з режимом найбільшого сприяння і 30—40%-ві — для країн без такого режиму [26, 36].

Крім цього, були введені податок на додану вартість і акцизний збір, які нараховувались за дискримінаційною схемою в порівнянні з товарами національного виробництва (ПДВ нараховувався не на контрактну вартість товару, а на суму цієї вартості, мита і митного збору, акциз — на вартісну базу, яка включала в себе ПДВ). У цей період захист від імпортних потоків відбувався головним чином через систему тарифного регулювання.

Важливим етапом регулювання можна вважати посилення контролю за сплатою митних платежів. Так, з кінця 1995 р. з метою запобігання уникненню сплати податків, зокрема, заниження митної вартості, багато товарних позицій було переведено під дію специфічних або комбінованих митних ставок замість адвалерних.

Особлива увага починає приділятися захисту сільськогосподарських товаровиробників, для чого в липні 1997 р. було введено розгорнуту схему протекціоністських заходів, включаючи посилення тарифного режиму, механізми сезонних імпортних мит, а також заходи нетарифного регулювання.

У зв’язку з погіршенням стану платіжного балансу та з метою підвищення рівня економічного захисту вітчизняного товаровиробника в березні 1998 р. були значно збільшені ставки ввізного мита на більше як 1500 товарних позицій товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності. Середній коефіцієнт 2 був застосований для збільшення ставок, що завдавало відчутного підвищення ціни імпорту на товари широкого вжитку, на яких побудовано бізнес невеликих торговельних підприємств з обмеженими фінансовими можливостями та обіговими коштами.

Наприклад, ставки на мило та порошки для прання зросли на 50%; фотоплівки — вдвічі; фотоматеріали, кіноплівки та фотохімікати — втричі; відходи та обрізки шкіри — в п’ять разів. У два рази підвищились ставки на одяг (пальта, куртки, піджаки, брюки, костюми та інше), у п’ять разів — на наручні годинники [26, 36].

У квітні 1998 р. перегляд ставок ввізного мита відбувся за переліком товарів, які до цього найменше піддавались тарифним методам регулювання. Слід зазначити, що у складі митного тарифу майже не залишилось товарів зі ставками, встановленими в січні 1993 р. (так, за період з моменту прийняття митного тарифу змінам піддались більше 95% тарифних ставок).

Ставки було збільшено на деякі хімічні складники і лужні, цеглу, черепицю — вдвічі; на скло, склопосуд та вироби зі скла — втричі; на радіо- і телетовари, електронні засоби охорони ставки мита зросли в 2—3 рази. Найбільше зросли ставки на водний транспорт і дитячі іграшки. Такі заходи, як передбачалось, повинні були також вплинути на ініціювання інвестиційних проектів, оскільки імпорт перелічених товарів ставав менш прибутковим через відчутний розмір митних платежів та обмежену платоспроможність населення.

З точки зору дотримання Україною зобов’язань, взятих на себе в рамках угод з тарифів і торгівлі, застосовуючи всі можливості тарифного регулювання, країна безпосередньо наблизилась до гранично можливої величини ставок мита (згідно із зобов’язаннями, взятими в рамках угод ГАТТ/СОТ, Україна не має підвищувати ставки мита більше середньозваженої величини у розмірі 30% щодо загального масиву Єдиного митного тарифу).

Відносна лібералізація зовнішньоекономічної політики.

Починаючи з 1999 р. Україна починає поступово лібералізувати свій імпортний режим. Це, зокрема, пов’язано з відповідними її зобов’язаннями перед міжнародними фінансовими організаціями та намаганнями поступово пом’якшити свій зовнішньоторговельний режим. У цій період поступово починають скасовуватися мінімальні митні вартості, які протягом 2000 р. були повністю скасовані. Також було суттєво зменшено кількість рішень, що приймаються Урядом щодо зміни ставок ввізного мита.

У 2000 р., у зв’язку з відновленням переговорного процесу щодо вступу України до ГАТТ/СОТ та переговорами з ЄС щодо зменшення рівня ввізного мита на товари легкої промисловості було поступово зменшено загальний рівень митного обкладення.

Так, було зменшено розмір максимальних ставок ввізного мита Єдиного митного тарифу до рівня 25% (за винятком окремих видів товарів, ставки мита на які встановлено Верховною Радою України). Також було зменшено ставки ввізного мита до рівня від 0 до 17% на широкий асортимент товарів і продукції легкої промисловості, що класифікуються в 50—63 групі товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності. На даний час показник середньоарифметичної ставки ввізного мита на зазначену групу товарів (близько 1300 товарних підсубпозицій), за попередніми розрахунками фахівців Держмитслужби, становить близько 6,9% [36].

Також у 2000 р. Верховною Радою України було прийнято декілька змін щодо ставок ввізного мита на товари з 1—24 групи товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності та підакцизні товари, зокрема, було суттєво зменшено перелік підакцизних товарів: вилучені кава, море- і рибопродукти та інші пpодyкти xapчyвaння; зменшені ставки ввізного мита на жири великої рогатої худоби, які використовуються для виробництва мила.

Крім внесення змін до ставок акцизного збору та ввізного мита на підакцизні товари, прийнятими у 2000 р. законами України також запроваджується нова деталізація товарів на рівні дев’ятого знака товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності.

Постановами Кабінету Міністрів України здійснювалось коригування ставок ввізного мита на продукцію хімічної промисловості, окремі