Умови і порядок прийому на роботу

УМОВИ І ПОРЯДОК ПРИЙОМУ НА РОБОТУ

Громадяни реалізують своє конституційне право на працю, використовуючи різноманітні правові форми організації праці. Переважна більшість громадян здійснюють право на працю, укладаючи трудові договори (контракти) про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою – підприємцем.

У ст. 21 КЗпП трудовий договір визначається як угода між працівником, з одного боку, і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, з іншого. Згідно з цією угодою працівник зобов'язується виконувати визначену нею роботу, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язуються виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи й передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Важливим положенням чинного законодавства на відміну від норми, що раніше існувала, є те, що працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної та творчої праці, уклавши трудовий договір на одному чи одночасно на кількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Укладення трудового договору оформлюється наказом по підприємству, установі, організації, що дає право зробити відповідні записи в трудовій книжці, а час роботи зарахувати до трудового стажу, який надає громадянинові більше пільг і переваг порівняно з підрядчиком. Укладення трудового договору породжує різноманітні правові наслідки: надання щорічних (і, можливо, додаткових) оплачуваних відпусток; виплати допомоги в разі тимчасової непрацездатності; відповідальність роботодавця за створення належних умов праці й наслідки недотримання вимог охорони праці; право на виплату пенсій по соціальному страхуванню та ін.

Право самостійного укладення трудового договору надано особам, які досягли 16 років.

Умови трудового договору не можуть містити положень, які не відповідають законодавчим і підзаконним актам про охорону праці, що діють в Україні (ст. 6 Закону України "Про охорону праці").

Власник або уповноважений ним орган має поінформувати працівника про умови праці на підприємстві, в установі, організації, на конкретному робочому місці, де він працюватиме, про наявність небезпечних і шкідливих виробничих факторів, можливі наслідки їх впливу на здоров'я, про його права, пільги та компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства та колективного договору, що має бути засвідчено його підписом.

На працівника, який уклав трудовий договір, поширюються у повному обсязі законодавство про працю й діючий на підприємстві, в установі, організації колективний договір.

Забороняється включати до трудового договору умови, які погіршують становище працівника порівняно з тими, що передбачені законодавством або суперечать йому (ст. 9 КЗпП). Водночас власник або уповноважений ним орган мають право надавати працівникам додаткові пільги й створювати за рахунок власних коштів умови, що поліпшують становище працівника порівняно з умовами, встановленими законодавством. Це стосується часу роботи, перерви на обід і відпочинок, житлово-побутових умов і т. ін.

Згідно з частиною другою ст. 24 КЗпП при укла-денні трудового договору громадянин зобов'яза-ний подати паспорт або інший документ, що по-свідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодав-ством, – також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров 'я та інші документи.

Неповнолітні віком від 15 до 16 років (а учні з 14 років) замість пас-порта подають свідоцтво про народження. Крім того, згідно зі ст. 188 КЗпП, улаштовуючись на роботу, вони повинні мати на це письмову зго-ду одного з батьків або особи, яка його замінює.

Випускники вищих навчальних закладів, які навчалися за держав-ним замовленням, подають направлення на працевлаштування або до-відку про вільне працевлаштування.

Забороняється вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, доку-менти, подання яких не передбачено законодавством, а також відомості про їх партійну, національну приналежність і походження.

Військовослужбовці, звільнені зі Збройних Сил України, Національ-ної гвардії України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, Цивільної оборони України, Управління охорони вищих по-садових осіб України, інших військових формувань, створених відпо-відно до законодавства України, військовослужбовці, звільнені зі Зброй-них Сил колишнього СРСР і Збройних Сил держав – учасниць СНД, пред'являють військовий квиток.

Особи, звільнені з місць відбування покарання за кримінальний зло-чин, мають пред'явити при влаштуванні на роботу довідку про звіль-нення.

Згідно зі ст. 241 КЗпП у разі укладення трудового договору між пра-цівником і фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зай-нятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністер-ством праці та соціальної політики України.

Укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпоряд-женням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Наказ (розпорядження) оголошується праців-никові під розписку. В наказі (розпорядженні) обов'язково зазначається, в який структурний підрозділ (цех, відділ, дільницю) та на яку роботу (посаду) зараховується працівник.

Найменування роботи, професії чи посади для робітників записується згідно з назвою професії, зазначеною в Єдиному тарифно-кваліфі-каційному довіднику робіт і професій робітників, для керівників, спеціалістів і службовців – відповідно до назв посад, зазначених у Кваліфікаційному довіднику посад керівників, спеціалістів і службов-ців. У наказі (розпорядженні) для робітників вказуються також кваліфіка-ційні розряди, для спеціалістів – категорії.

На підставі відповідного наказу (розпорядження) вноситься запис до трудової книжки працівника.

Наказ (розпорядження) про зарахування на роботу