На підприємствах, в установах, організаціях державної форми влас-ності порядок запровадження таких обмежень встановлюється законо-давством.

На відміну від ст. 251 КЗпП, яка підкреслює право, а не обов'язок власника вводити такі обмеження, постановою РНК УРСР від 4 червня 1933 р. зі змінами, внесеними постановою Ради Міністрів УРСР від З листопада 1980 р. № 593 "Про суміщення посад і служби родичів в установах, на підприємствах і організаціях усуспільненого сектора", введено чітку заборону спільної служби на одному і тому ж державному чи муніципальному підприємстві, в установі, організації осіб, які перебувають між собою в близьких родинних чи товариських стосунках (батьки, подружжя, брати, сестри, батьки і діти подружжя), якщо їх служба пов'язана з безпосередньою підлеглістю або підконтрольністю одного другому. На робітників і молодший обслуговуючий персонал такі обмеження не поширюються. Постанова містить деякі винятки із встановленого правила для виборних і деяких інших працівників.

При укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається (ст. 26 КЗпП).

Умова про випробування має бути зазначена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. Якщо її не зазначено, вважається, що працівник прийнятий без випробування, якщо ця умова в наказі міститься, а наказ не був доведений до відома працівника під розписку, трудовий договір вважається укладеним на загальних підставах, без випробування. Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу:

1) осіб, які недосягли 18 років;

2) молодих робітників після закінчення професійних навчально-ви-ховних закладів;

3) молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних зак-ладів;

4) осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійсько-вої) служби;

5) інвалідів, направлених на роботу за рекомендацією медико-соціальної експертизи;

6) при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію;

7) в інших випадках, якщо це передбачено законодавством.

Так, не встановлюється випробування для тимчасових і сезонних працівників; виборних і обраних за конкурсом; для осіб, які закінчили аспірантуру без відриву від виробництва і направлені на роботу.

Якщо випробування всупереч закону було встановлено щодо осіб, для яких воно встановлюватися не може, умова про випробування є недійсною
(ст. 9 КЗпП).

Умова про випробування до трудової книжки не заноситься.

Строк випробування не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним комітетом профспілки, – шести місяців, якщо інше законодавством не встановлено (ст. 27 КЗпП). Строк випробування при прийнятті на роботу робітників у всіх випадках не може перевищувати одного місяця.

Якщо працівник у період випробування був відсутній на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних причин, строк випробування може бути йому продовжений на відповідну кількість днів, протягом яких він був відсутній.

Відповідно до ст. 28 КЗпП, якщо строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витри-мав випробування і наступне розірвання трудового договору допус-кається лише на загальних підставах. Видавати спеціальний наказ (розпорядження) про остаточне прийняття на роботу особи, яка пройшла випробування, не вимагається. У разі незадовільного результату випробування, якщо до закінчення його строку буде встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір без погодження з профспілковим комітетом і без виплати вихідної допомоги. Якщо трудовий договір з працівником розірвано до закінчення строку випробування не через його результат, а з якихось інших причин, питання про погодження звільнення з проф-спілковим комітетом та інші питання вирішуються на загальних підставах.

Невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, як підстава звільнення має підтверджуватися конкретними фактами, про що складаються доповідні, службові записки, акти, даються пояснення і т. ін. Працівники можуть оскаржити своє звільнення безпосередньо в суді.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України. Видання Верховної Ради України. – К., 1996.

2. Коментар до Конституції України.– К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996.

3. Кодекс законів про працю України.– К.: Укр. інформ.-правовий центр, 1997.

4. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами.– К.: Юрін-ком, 1997.

5. Законодавство України про охорону праці // 36. норматив, документів.– К., 1995. – Т. 3.

6. Венедиктов В.С. Трудовое право Украины. Учеб. пособие. – Харьков, 1998.

7. Короткін В.Г. Трудове право: прийняття на роботу і звільнення: Навч.-метод. розробка. – К.: МАУП, 2000.

8. Мурашко М.І. Практичні питання реалізації положень законодав-чих та нормативних актів, що пов'язані з трудовим законодавством. Довідник. – К.: Ком-пас, 1995.

9. Прокопенко В.І. Порядок прийняття і звільнення з роботи. – К.: Юмана, 1996.

10. Прокопенко В.І. Трудове право. – К.: Вентурі, 1996.

11. Цивільне право. Ч. 1 / За ред Д. В. Бобрової та ін. – К.: Вентурі, 1997.