Вантажні перевезення

План

Вступ

Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва і покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях. Розвиток і вдосконалення транспорту здійснюється відповідно до національної програми з урахуванням його пріоритету та на основі досягнень науково-технічного прогресу і забезпечується державою.

Державне управління в галузі транспорту здійснюють Міністерство транспорту України, місцеві Ради народних депутатів та інші спеціально уповноважені на те органи відповідно до їх компетенції.

Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюються залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх статутами. Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надання послуг на основі державних контрактів, державних замовлень і договорів на перевезення пасажирів і вантажів з урахуванням економічної ефективності провізних та переробних можливостей транспорту. Комплекс транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних з відправленням і отриманням вантажів, надається експедиторськими організаціями у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Економічні відносини підприємств транспорту, що виникають у процесі перевезення, грунтуються на принципах взаємної вигоди, рівної та повної відповідальності Для написання «Вступу» використовувалися статті Закону України «Про транспорт» 10.11. 1994 № 232-94.

1. Правове регулювання перевезень вантажів

Відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, регулюються Законом України “Про транспорт”, кодексами (статутами) окремих видів транспорту, іншими актами законодавства України. Нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, шляхів сполучення, організації безпеки руху, охорони громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні та екологічні вимоги, що діють на транспорті, є обов'язковими для власників транспорту і громадян, які користуються послугами транспорту та шляхами сполучення.

Підгалузі галузі транспорту керуються правовими актами загальними для усієї галузі, а також підзаконними актами та іншими правовими актами. Наприклад, законодавство про автомобільний транспорт складається з Закону “Про автомобільний транспорт”, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух" та інших нормативно-правових актівст.3 Закону України “Про автомобільний транспорт” від 05.04.2001 2344-ІІІ. Дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані з діяльністю у сфері автомобільного транспорту. Законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із Закону України "Про транспорт", Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

За договором перевозки вантажу транспортна організація (перевізник) зобов”язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його управомоченій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов”язується сплатити за перевозку вантажу встановлену плату ч.1 ст. 358 Цивільного Кодексу України.

У ст.6 Закону України “Про транспорт” закріплені підстави господарської діяльності підприємств транспорту. Перевезення пасажирів, вантажу, багажу та пошти здійснюється залізницями, пароплавствами, портами, автомобільними, авіаційними та дорожними підприємтсвами, якщо інше не передбачене їх статутами.

Договір перевезення вантажу, багажу та пошти належить до числа двосторонніх договорів, оскільки і перевізник і відправник мають відповідні права та обов”язки. Крім цього, названі договори є оплатними (перевізник здійснює перевезення за певну плату).

У більшості випадків договори перевзення вантажу є реальними. Транспортна організація зобов”язується, як це вказано в ст. 358 ЦК, доставити вже ввірений їй вантаж. У свою чергу, транспортна організація зобов”язується надати для перевезення транспортний засіб. Однак у ряді випадків договори перевезення вантажів є консенсуальними. Так, наприклад, каботажного морського перевезення є консенсуальним і вважається укладеним з моменту досягнення сторонами угоди за всіма істотними умовами договору.

На основі укладення договору перевезення вантажу права і обов”язки виникають не тільки у перевізника і вантажовідправника, але й у третьої особи – вантажоодержувача. Однак одержувач вантажу не є стороною за договором перевезення, за винятком того випадку, коли відправник вантажу і його одержувач – одна і та ж сама особа. Одержувач набуває права і обов”язки за договором перевезення вантажів згідно з діючими правилами перевезення (спеціального транспортного законодавства) і на підставі дії раніше укладених договорів між відправником вантажу і одержувачем (це може бути договір постачання, купівлі-продажу, міни тощо).

Відправником вантажу може бути будь-яка юридична і фізична особа з належною право- і дієздатністю.

2. Обов”язки сторін за договором перевезення вантажів.

2.1. План вантажних перевозок

Зобов”язання з перевезення конкретного вантажу виникають з моменту прийняття перевізником вантажу до перевезення разом з відповідним транспортним документом. Якщо укладенню договору передує планове завдання, то сторони конкретизують його на підставі оперативних документів. Наприклад, для забезпечення виконання договірних зобов”язань на залізничному транспорті здійснюється місячне планування перевезень. У свою чергу місячне планування перевезення вантажів залізничним транспортом проводиться на підставі довгостороких договорів на організацію перевезення вантажів і замовлень відправників.

У разі необхідності, одночасно з місячним замовленням, подаються плани перевезень вантажів за маршрутами (ст.ст. 17, 18, СЗ).

Перевізник несе відповідальність перед вантажовідправником за неподання транспортних засобів, передбачених планом, а з понадпланових і позапланових перевезень – прийнятою перевізником заявкою. У свою чергу вантажовідправник несе майнову відповідальність перед перевізником за непред”явлення до перевезення вантажу в кількості, передбаченій планом або плановим завданням. Відповідальність перевізника і відправника виражається в сплаті штрафу. Штрафи за невиконання плану перевезення встановлюються або в твердій сумі (ст. 106 СЗ), або у відсотковому відношенні до провізної плати за непред”явлену або невивезену кількість вантажу. Розмір