Вище ми зазначили, що усі сучасі демократії при розв’язанні спеціальних завдань дедалі частіше вдаються до участі експертів, а несуть інтереси певних зацікавлених груп інтересів і тиску. Як зазначив Сандро Гоці в усіх політичних системах „незалежність експертів має здатність і тенденцію перевищувати сувереність народу й сувереність парламенту”. [1;с.87]

Аби уникнути цих ускладнень (незузгодженість різних інтересів), в Брюсселі започатковано створена численних комітетів консультативних і робочих груп, які складаються із союзних і національних чиновників та приватних експертів. Така колегіальна структура в такому складному й надзвичайно технічному контексті співтоваристві не лише дозволяє швидко і динамічно приходити до узгодження інтересів.

Вже сам розподіл влади між Європейською Радою, Європарламентом, Європейською комісією базується на представленні інтересів: Європейська Рада – це вищий урядовий орг який представляє інтереси урядів, Європарламент вищий демократичний орган, що представляє народи, Єврокомісія захищає загальні інтереси загальні Європейського Співтовариства. Хоча на думку європейських експертів Єврокомісія зможе перетворитися на рівень представництва адміністрацій. Європейський Союз на інституційному р-ні це і є необмежений процес лобіювання. Де часто всесоюзні інтереси, часто суперечать такому химерному поняттю, як національний інтерес (через плюралізм у державних учасницях Євросоюзу неможливо сформулювати „національний інтерес”.

Якщо проаналізувати діяльність Європейської комісії можна резюмувати зокрема:

- незважаючи, що Європейська комісія представляє інтереси всього співтовариства, комісари не завжди переривають зв’язки з урядами своїх країн, хоча цей зв’язок нівелюється, через систему колегіальності Єврокомісії.

- кожному комісарові атестує кабінет, який складають його найближчі співпрацівники, це своєрідна ланка між адміністративними службами. Іноді кабінети є джерелом суперечностей через так зване на переконання С.Гоці, перманентне десантування провідних працівників кабінетів секретарів. [ 4;с.110 ].

- відібрані політичними партіями та національними урядами працівники „десантуються” на ключові позиції в кабінетах і адміністративних службах і є своєрідним лобіюванням і відстоюванням інтересів країн-учасниць.

Іншим важливим елементом у складному інституційному процесі стримувань і противаг є Рада міністрів. Крім національних представників, Рада міністрів, зуміла сформувати ефективну систему рад і неформальних груп. Рада з економіки, та фінансів (екофін), Рада сільського господарства, Рада загальних справ визначають, як „найбільш елітне утворення” яке має дворівневу структуру на 2 рівні можна спостерігати речі, які пов’язані з прогресом відстоювання національних інтересів. Другий рівень це міністри закордонних справ, хоча елементи цього процесу зауважують, щоРЗС, не здатне сформувати політичні пріоритети, бо не в компетенції міністр закордонних справ формувати стратегічні національні інтереси.

Фактично гармонізацією інтересі внаціональних урядів і співтовариства є діяльність двох груп це Ради екофін і неформальної „групи Євро”. Екофін на думку Д.Трумнефа „на роль економічного уряду і в майбутньому повинна стати противагою діяльності Європейського Центробанку” [3;с.20]

„Група Євро” неформальне утворення, що збирається на засідання перед засіданням Екофіну у складі міністрів, урядів зони Євро.

Рада міністрів є яскравим прикладом співвідношенням інтересів і прогресом лобіювання (впливу) на інституції Євросоюзу з боку національних адміністрацій.

Ще однією сполучною ланкою прийняття рішень є механізм, коли Єврокомісія, перш ніж рішення попаде до Ради міністрів, своє слово повинне сказати інституція як комітет постійних представників (корепер) Корепер складається не з національних функціонерів, які курсують між столицями, але з послів з так званих „постійних представників” „постійних віцепредставників”. Кожна делегація країни учасниці представлена 20-40 представників. На сьогоднішній день Корепер незважаючи на постійні закиди що він руйнує конституційну основу Європейського Союзу. Даний орган виступає, як би координаційним комітетом між формальними і неформальними групами інтересів у Євроспільноті. Егоїстичні національні інтереси замінив „корпоративний дух”. Так постійний представник Німеччини посол Дітріх Фон К’яві заявив „мене в Бонні знають не як постійого радника, а як постійного зрадника”. [ 3;с.20 ]

Євроспільнота демонструє приклад, як можна створити ефективний механізм лобіювання і в одночасно зруйнувати засади чі основи діяльності політичних структур.

Якщо продовжувати в подальшому розмову про національне відстоювання інтересів і процес лобіювання через своїх представників можна констатувати, що однією фундаментальни інституцій яка в подальшому може виступити як своєрідний інтегратор і по згодженості інтересів між суб’єктами Співтовариства. Цією структурою може стати Європарламент.

- Європарламент як законодавчий орган наповнений в своїй суті не транснаціональними партіями, а представниками партійних систем країн учасниць. Ось їх склад.

Європейська народна партія (християнські демократи) і Європейські демократи (ЄНП ЄД, 232 члени), група партій Європейських соціалістів (ПЄС 181), група Європейської партії лібералів демократів і реформаторів (52), група зелені (46), Європейські об’єднані ліві (Північні Зелені ліві (42) Союз за Європу Націй (СЄН 21), технічна група незалежних депутатів – змішана група (119), група за „Європу демократій і різноманітності”. [ ] Основними характеристиками Європарламенту.

- політичні партії які представлені в Європарламенті не є класичними партіями транснаціонального зразка, тому не можна говорити про „Об’єднане Європейське обличчя Європарламенту.

Обиралися усі представники парламенту, за різними виборчими системами, і є представниками різних політичних культур.

Тому Європарламент і національні парламенти вже розвинули різні форми співпраці такі як конференція комітетів з Європейських справ, круглі столи двосторонні візити, між національними і європейськими парламентами.

Створення всередині Європарламенту підрозділу з контактів з національними парламентами. У перспективі діалог і співпраця між Європейським парламентом і національним парламентом лишень зростають, стираючи відмінності між внутрішньою і Європейською політикою. Цьому сприяє Амстердамська угода, яка заохочує національні парламенти до значно активнішої співпраці без порушення вже усталених Європейських інституцій і тим самим істотно сприяє інтеграційному процесу.

Процес лобіювання в європейських інституціях потрібно розгляди