У якості фейлетонного образу-тези можуть виступати різні предмети /паличка-рятівниця, шапка-невидимка, золотий ключик, чоботи-скороходи/, міфологічні герої, міфологічні та казкові сюжети, приказки, прислів'я, крилаті вирази.

Прикладом творчого використання відомого образу-тези /"Кам'яне серце", казка Вільгельма Гауфа/ є фейлетон Михайла Зощенка /І895-І958/ з тією ж назвою - "Кам'яне серце".

Однак, що цікаво, саме цього виразу - "кам'яне серце" у фейлетоні немає. Замість нього подано образ директора підприємства, який підло знущається з беззахисного підлеглого. Автор фейлетону наприкінці твору робить висновок: "Усе зроблено директором дуже тонко: з таким знанням людської душі, що тут і довести нічого не можна. Цей чиновник, у якого серце поросло мохом, знизає плечима і від усього відмовиться". Тобто не просто "кам'яне серце" /у заголовку!/, а ще й "серце, поросле мохом"! Таких сердець нині клоновано чимало.

Отже проблема бездуховності й через 70 років залишається актуальною, як і фейлетонний образ "кам'яного серця"

Великий український сміхотворець Остап Вишня /Павло Михайлович Губенко/ за своє життя написав сотні фейлетонів. Популярність письменника-гумориста, гострого фейлетоніста була надзвичайно великою. Це була всенародна любов і всенародна слава. За життя Остапа Виші /І889-І956/ вийшло окремими виданнями понад сто його збірок - фейлетонів, гуморесок, шаржів, нарисів, п'єс, оповідань, більшість з них була спочатку надрукована у періодичній пресі.

У багатобарв'ї фейлетонної спадщини Остапа Вишні звернемо увагу на ті його твори, які були в 30-ті роки вилучені з літератури /але не з пам'яті народу/.

У фейлетоні "Українізація" /збірка "Українізуємось", І926/ Остап Вишня виводить сатиричними барвами образ "радянської панни", для якої українські селяни, славна історія народу це абсолютно незнайо-мі речі, бо головне для неї - галушки та борщ.

Наприкінці 80-их р.р. після довгої перерви знову побачили світ фейлетони Остапа Вишні "Чукрен" та "Чухраїнці" /І927 рік, газета "Вісті"/.

Остап Вишня може як ніхто з його колег-письменників бачив не тільки привабливі риси образу українця, а й те, які саме риси цього образу заважають динамічному розвитку, входженню у цивілізоване життя. Отже, які від'ємні риси мали чухраїнці? Що залишалось незмінним протягом довгого часу в їхньому характері?

"Мали чухраїнці цілих аж п'ять глибоко національних рис. Ці риси настільки були для них характерні, що, коли б котрийсь із них загубився в мільйонній юрбі собі подібних істот, кожний, хто хоч недовго жив серед чухраїнців, вгадає:

- Це - чухраїнець.

І ніколи не помилиться.

Його /чухраїнця/ постать, його рухи, вираз, сказать би, всього його корпуса - все це так і випирає оті п'ять головних рис його симпатичної вдачі.

Риси ті, як на ту старовинну термінологію, звалися так:

І. Якби ж знаття?

2. Забув.

3. Спізнивсь.

4. Якось то воно буде!

5. Я так і знав.

Розглянемо поодинці всі ці п'ять характерних для чухраїнця рис".

І далі Остап Вишня створює п'ять окремих сюжетів, де у сатирично-гумористичному плані висміює ці риси образу чухраїнця.

Автор критикує зденаціоналізованих чухраїнців /вважай, українців/, які не знають ні власної історії, ні хто вони взагалі:

"Як запитають було їх:

-Якої ви, лорди, нації?

Вони, почухавшись, одповідають:

-Та хто й зна? Живемо в Шенгерієвці. Православні." Недарма жителі тієї країни мають назву від слова "чухатися". Іронізує Остап Вишня з тих чухраїнців, які побачили в образі соняшника таку несподівану рису як покірливість:

" - Хороша, - казали вони, - рослина. Як зацвіте - зацвіте - зацвіте.

А потім як схилить і стоїть перед тобою, як навколюшках... Так ніби він - ти, а ти - ніби пан. Уперто покірлива рослина. Хороша рослина".

І в цьому уривкові ми бачимо ознаки публіцистичної майстерності сатирика. Ця ніби хвалебна характеристика образу соняшника відтіняє натури тих чухраїнців, які забули про національну гідність, перейнялися рабською психологією.

У фейлетонах 20-их років про долю українського села Остап Вишня часто звертався до проблем кооперації на селі, участі селян у кооперативному будівництві та господарюванні. Село залишалось у матеріально і культурно нерівному, порівняно з містом становищі. Тобто виникав проблемний образ так званих "ножиць".

Були ці „ножиці", писав автор в усмішці "Ну що ж - регульньом!" спочатку маленькі - що тобі манікюрні, потім стали начеб перукарські, а ще далі такі, що хоч овець стрижи... Тобто матеріальна різниця мiж селом та містом поглиблювалась не на користь українського села...

Остап Вишня писав, що за таких умов незаможник, трохи напружившись, може виділити пуд жита і купити у коопторзі... ґудзик до штанів. Бо вартість товару під назвою "штани цілі" була... аж ЗО пудів жита!

На прикладі цієї старанно замовчуваної фейлетонної усмішки переконуємося: письменник у 20-ті роки безпомилково помітив серйозні негативні явища в економіці України, що дійшли до наших днів. Згадаймо хоча б сьогоднішні неймовірно високі ціни на сільгосптехніку і водночас набагато нижчі закупівельні ціни на сільгосппродукцію. Справді, й сьогодні через 75 років від написання твору "Ну що ж - регульньом!" - "штани цілі" на селі коштують чимало пудів жита.

Остап Вишня із щирою симпатією змалював у своїх сільських усмішках образи культурних господарів /українських і закордонних/, тих, хто самовіданно працював на власній ниві. Сатирик виступав проти профанації української культури, української драми, пісні і танку. В газеті "Вісті" 20 травня 1927 року він друкує гострий фейлетон "Позорище" про "Українську трупу імені Т.Г. Шевченка" та про інші трупи, які, роз'їжджаючи по Союзу, своїми халтурними програмами створювали образи українців як якихось примітивних людей із сльозливо-кривавими п'єсами, розбійницькими танцями і дикими посвистами замість пісень.

У повоєнні роки серед гумористично-сатиричних творів Остапа