Сьогодні в Україні 80% газет є приватними, і суспільству не байдуже, на які гроші вони видаються, які політичні цілі переслідують їхні власники. Соціум стурбований й тим, що ці видання відірвані від об'єктивних процесів суспільно-полі-тичного життя, лише одиниці з них користуються послугами Націо-нального інформагентства України, інших джерел, які надають об'єктивну інформацію.

Ситуація погіршується для вітчизняних ЗМІ ще й тим, що зарубіжні ЗМІ мають кращі умови для функціонування в Україні, аніж власно українські. Вони виробляють в Україні свою продукцію й ухи-ляються від сплати мита та податків, проводять демпінгову політику, відбираючи у покупців і перед-платників рекламу. Зокрема, щодня в Україну через прозорі кордони Росії завозяться величезні тиражі російських видань. Внаслідок цього Держ-бюджет недоотримує значні кошти, порушується чин-не законодавство України, ігноруються інтереси націо-нального виробника, а співвідношення україн-сько-мовних і російськомовних видань зміню-ється на користь останніх, тобто наших 20% і 80% - росій-ськомовних.

До речі, в Україні видається 0,4 книжки на одну людину, у Росії - 3,2, у Польщі - 12,5, Ні-меч-чині - 19.

Сьогодні в Києві кількість годин радіо-мов-лення на добу становить 380. І тільки 64 - дер-жав-ною мовою. В Україні зареєстровано періодичних друко-ваних видань українською мовою трохи більше ніж 2,5 тисячі. Решта - близько 8 тисяч - російські або двомовні.

Вихід із ситуації один - створити сприятливу ситуацію в газетному бізнесі для вітчизняних ЗМІ шляхом зняття ПДВ з паперу, поліграфічних та поштових послуг.

Повною мірою це стосується місцевої преси. З одного боку, щодо цих мас-медіа імпонує ідея закону про повне відмежування преси від органів державної влади та органів місцевого само-вря-дування. З іншого, у демократично і економічно нерозвинутих країнах така преса миттєво пере-творюється на залежну від грошових мішків або ж перетворюється на рекламно-еротичні видання з набором сумнівних сенсацій. І тоді стає неможливим виконання ЗМІ таких її головних функцій, як ін-формаційної, просвітницької, культурологічної тощо. Незалежними від місцевих бюджетів ЗМІ можуть стати лише за умов, коли зможуть самоокупуватися й існувати за рахунок надходжень від реклами та передплати. На даному ж етапі необхідно забез-печити невтручання владних структур у творчі про-цеси, пільгове кредитування, інші економічні важелі щодо налагодження вітчиз-няного газетного вироб-ництва.

До цього можна додати ще й таке. На зорі української незалежності потрібно було 12 млн. дол. аби модернізувати Жидачівський целюлозно-папе-ровий комбінат. Цих грошей не знайшлося. Сьогодні щороку українські газети інвестують в економіку сусідніх держав (зокрема, Росії), оплачуючи імпорт паперу, близько 5 млн. дол. Скільки паперових комбінатів можна б було збудувати за цей період! Україна має всі можливості виробляти офсетні плас-тини, плівки, кольорові фарби. Проте ми їх так само імпортуємо…

Подібні проблеми існують і в царині електрон-них ЗМІ. А саме - питання наповнення ефірних про-грам національним продуктом, дотримання кана-лами мовної політики умов ретрансляції, прихованої суб-оренди каналів та ін. Актуальною стає практична неврегульованість статусу іноземних телерадіо-мов-ників, які не є рецензентами в Україні. І тому занадто вільно почувається в українському ефір-ному полі багато закордонних телерадіо-організацій, особливо у мережі кабельного телебачення.

Надто гостро сьогоднішні постала проблема щодо ліцензування телерадіоорганізацій. Адже в 2000 році кінчився термін ліцензій у 78 компаній. У 2001 році він закінчується ще у понад 200 студій. До того ж, майже 200 операторів кабельних телемереж із 300 існуючих ведуть мовлення без визначених законом дозволів.

Щодо цього, то у справі ліцензування насам-перед має бути максимальна прозорість. Проте основна увага має все ж таки надаватися місцевим і дер-жавним телерадіокомпаніям, які становлять 95 % загальної кількості наших електронних мас-медіа. Водночас необхідно зменшувати кількість мало-потужних у творчому і технічному відношеннях те-ле-радіомовників. До речі, подібним шляхом свого часу пішли такі країни, як Італія, Польща, Німеч-чина та ін.

Потребує свого оновлення й законодавча база щодо функціонування електронних мас-медіа. За-кони, що були підписані в перші роки незалежності держави, на жаль, випередили об'єктивні реаль-ності розвитку суспільства. Внаслідок цього ефек-тивність, наприклад, радіомовлення, як одного з провідних державотворчих інструментів була знач-но послаб-лена. Задекларовані засади створення незалежних радіостанцій, які мали сприяти духов-ному та еко-номічному зміцненню нації, правовому, естетичному та іншому вихованню аудиторії, вия-вилися при-марними. Натомість у секторі приватного ефіру маємо не тільки культ споживацької ідеології, а й чужомовну культуру з її деструктивним впливом на масову свідомість слухачів.

Через кабельну мережу вільно, за наші гроші, ігноруючи вимоги роботи державного радіо-мов-лення та TV, у наші оселі входять радіотелевізійні канали сусідньої держави, і цей наступ не при-пиняється.

Значну увагу в колі окреслених проблем ви-кликають дискусії щодо необхідності чи недо-цільності трансформації державного радіомовлення та TV на громадське. Воно співмірне з гро-ма-дянським суспільством, і коли суспільство політично неструк-туризоване, багато партій і рухів (понад 110), громадських і релігійних організацій ще й досі вагаються щодо правильності історичного вибору українського народу, а іноді займають ворожу по-зицію - у таких умовах створювати повноцінне громадське мовлення дуже складно.

Верховною Радою прийнятий Закон "Про сис-тему Суспільного телебачення і радіомовлення України" (18 липня 1997 р.) (Суспільне теле-радіо-мовлення - це телерадіоорганізація зі статусом єди-ної загально-національної неподільної і неприбут-кової системи масової комунікації, яка є об'єктом права власності українського народу і діє згідно з єдиною програмною концепцією. Суспільне TV грунтується на широкому представництві різних верств суспільства, які через своїх представників у Громадській раді забезпечують реалізацію про-грамної концепції та здійснюють конт-роль