З цієї ж причини, до речі, треба переборювати погляд, згідно з яким незгода рецензента з автором конче пов'язується з негативним оцінюванням даного твору. Як же вміло сортуємо ми всі рецензії на позитивні й негативні, знову ж таки зводячи сутність будь-якої рецензії виключно до оцінки! Та ні ж - у деяких випадках (варто лиш пошкоду-вати, що зустрічаються ті випадки нечасто) вся річ - саме в неоднознач-ності питань, що їх висуває твір, у відмінності поглядів, концепцій, підходів письменника і рецензента. Сучасна література, надто проза, надає помітно зрослі можливості для активнішого звернення до цього роду рецензій-суперечок. Шкода - використовуються ці можливості слабко.

Можна почути: нехай рецензія живе один день, аби вона виконала своє призначення. Якщо мати на увазі наявність у літературному процесі значної кількості рецензій які не потрібні навіть і на один день, я зго-дився б: нехай! Тільки ж хай живе, а не лише інформує. А в цілому ж орієнтири треба брати вищі, адже по-справжньому мисляча рецензія не-помітно підключається до провідних тенденцій літературного процесу тієї або іншої доби. Отже, має всі можливості не бути забутою і завтра. Думи про сьогоденне і те, що націлене на перспективу сприймання, жанровій рецензії потрібні, як і художньому творові.

Часом висловлюються твердження, згідно з якими ледь не закономір-ністю виставляється той факт, що між оцінками рецензентом поточного літературного процесу та його оцінками істориком літератури існують "ножиці". Отже, мовляв, рецензентові нема чого претендувати на безпомильність - більше він має дбати, скажімо, про публіцистичну наснаженість свого виступу.

Однак цілковите передоручення оціночних завдань історії літе-ратури - аж ніяк не плюс літературній критиці, так само, як не є плюс і її цілковите розчинення в публіцистиці, дарма що публіцистична пристрасність критичного присуду - річ, що в ряді випадків може ставитися високо.

Що ж до стосунків з історією, то в певному розумінні критиці потрібно не тільки не відходити від останньої, а й ще наближатися до неї. Маю на увазі те, що критика повинна знати історію літератури, як і теорію. Згодьмося: без знання критики досліджуваного ним періоду історик літератури є немислимим. Тип же рецензента, котрий пише про той чи інший твір як про закинутий в океані острів, зовсім легковажачи, що десятками й сотнями ниток він пов'язаний і з сучасною, і з минулою літературою, у нас поширений. Що вже й говорити тоді про діалектичність критичного осмислення (хоч би оте - одиничне не існує поза загальним, і навпаки...)!

До речі, в ідеалі оцінки критика й історика літератури мають збігатися. Де межа, наприклад, між історико-літературною і суто критичною оцін-кою у більшості рецензій 1.Франка або М.Зерова? Ось чому висловлюва-ний іноді подив, що найкваліфікованіші критики відомі у нас як тео-ретики й історики літератури, особисто мені незрозумілий. Кому ж, як не їм, озброєним ґрунтовними знаннями як сучасного, так і минулого письменства, і бути найкваліфікованішими!

Сказаним я ніяк не обстоюю повний мезальянс між критикою та історією літератури. Однак зауважу: думка про те, що, взявши на себе обов'язок оцінювати, критика зайве входить у сферу історії літератури, цілком помилкова. Справді, і перша, й друга неможливі без оцінювання. Але якщо критикові-рецензентові іноді достатньо цим і обмежитися, то в історика літератури коло завдань незмірно ширше, і оцінка для нього - важлива, але далеко не вичерпна частина роботи. Та й, до речі, хіба секрет, що в основі переважної більшості оцінок істориків літератури лежать присуди саме проникливих рецензентів літературного потоку того або іншого періоду.

Отож обстоюю рецензію з думкою - допитливою, пошуковою, жи-вою. Усе, що позбавлене останньої, відношу, повторюю, до плісені, що вкриває цей відповідальний, незамінимий жанр.