передовсім у змісті, що, у свою чергу, впливає й на форму. Впливає у той спосіб, що політ фантазії, творчий вимисел втрачають свою обов'язковість для журналістського твору. Вони, звичайно, допускаються тут, але в обмеженому, дозованому вигляді. Згадаймо знамениті фейлетони Ільфа Петрова. Навіть у суто художніх варіантах їхніх газетних виступів завжди витримувалась міцна документальна основа, простежувалась незмінна вірність життєвій правді. І доходило навіть до курйозів, коли у цілковито вигаданих персонажах читачі пізнавали реально існуючих людей (пройдисвітів, злодіїв, хабарників), а для слідчих органів фейлетони Ільфа і Петрова ставали сигналом до серйозних розслідувань.
Друга специфічна риса, характерна для змісту й форми у журналістиці, - це більша (порівняно з художньою літературою) їх традиційність. Справді, чимало явищ життя, що описані десятки і сотні разів, мають уже усталену, багатьма поколіннями журналістів вироблену форму відображення їх у засобах масової інформації. А це, у свою чергу, певною мірою обумовлює і змістову визначеність публікацій. Приміром, така жанрова форма, як зарисовка більше "пасує" для розповіді про конкретну людину, її життя, інтереси, уподобання. А жанр репортажу більше підходить для передачі вражень кореспондента про якусь подію, де присутня динаміка, рух, зміна картин тощо.
Третя специфічна риса: змісту і формі в журналістиці притаманна менша ніж у художній літературі автономність. Будь-який художній твір щодо змісту і форми можна співвіднести з іншим таким же твором лише умовно. Що ж стосується змісту й форми конкретного журналістського твору, то вони, як правило, тісно пов'язані зі змістом і формою інших виступів даного номера, із характером та спрямуванням видання в цілому. Отже, якщо наш студент-практикант приходить у те чи інше видання, то слід погортати підшивку хоча б за кілька місяців, щоб перейнятися загальним духом, стилістикою, тональністю виступів даної газети чи журналу. Це необхідно для того, щоб його власний текст органічно "вписувався" і в стиль, і в тональність, і у вироблену тут манеру подачі як інформаційних, так і аналітичних публікацій. Що зовсім не означає підводити себе під один ранжир, нівелювати свій творчий почерк, індивідуальну манеру письма. Це означає інше: привести її у відповідність до загальноприйнятих у даному друкованому органі норм розробки, викладу і подачі матеріалів, щоб публікації практиканта не входили у дисонанс із усіма тими, що подані на газетній полосі.
Четверта риса: журналістському твору властивий також послідовний лаконізм з усіма особливостями для змісту й форми. Прагнення будь-якого видання (а надто інформаційного) до стислості, лаконізму у відображенні реалій дійсності примушує його вибірково, вимогливо ставитися до різнобарвної палітри жанрів, вибирати з неї тільки ті, які допомагають йому передати прискорений пульс і ритм нашого життя, його невпинний рух уперед. На шпальтах такої газети не знайдеш великих теоретичних чи об'ємних публіцистичних статей, грунтовних політичних чи економічних оглядів, проблемних нарисів. Аналітика тут повністю витісняється інформаційними повідомленнями. Та й навіть вони відзначаються граничною стислістю і лаконізмом.
Форма предмета чи явища визначається його змістом. Так зазвичай кажуть, коли хочуть підкреслити першість змісту, його переваги над формою. Заперечувати правильність цього твердження абсурдно. Але й тлумачити його однозначно не годиться. Звичайно, якщо підходити до змісту й форми із загальнофілософських позицій, то, справді, форма перебуває у підпорядкуванні до змісту, вона ніби вторинна. Проте практика, у тому числі й журналістика, підносить й інші варіанти співвідношень. Нерідко трапляється, що зміст змушений підлаштовуватися під заздалегідь обрану форму. Типова ситуація: редакція зобов'язує журналіста дати в номер саме інтерв'ю чи репортаж. Отже, форма вже продиктована, задана. І репортеру треба під неї підганяти конкретний зміст. Форма публікації може залежати і від суто професіональних моментів, про які мова була вище. За таких обставин зміст змушений підкорятися формі, змінювати співвідношення своїх компонентів, щоб бути спроможним реалізувати себе саме у цій формі. Так, якщо замість задуманої статті авторові доводиться терміново давати в номер оперативний коментар на ту ж актуальну тему, то, ясна річ, що зібраний для статті об'ємний фактаж йому доведеться максимально "стиснути", замість розгорнутої аргументації висунути лише найбільш переконливі аргументи, а висновки і рекомендації локалізувати і конкретизувати. Отже, співвідношення між такими елементами категорії змісту, як факти, аргументи, висновки, зміниться - порівняно з тим, як би все це виглядало, скажімо, у статті.
Вислів "форма завжди відповідає змістові" справедливо констатує нерозривну єдність цих двох категорій як двох сторін, двох складових одного явища (в нашому випадку - журналістського тексту). Він підводить нас до думки про обов'язкову відповідність і узгодженість між змістом і формою. І тут знов виникає суперечність. Адже йдеться не просто про єдність, а про діалектичну, а отже, суперечливу, єдність. А раз так, то відповідності між цими категоріями може і не бути. На практиці ми часто стикаємося з таким станом речей, коли принципово важливий, глибокий зміст буває втіленим у невибагливу примітивну форму. І, навпаки, досить помітна, приваблива форма може прикривати нікчемний, убогий зміст.
З усього сказаного випливає такий висновок: діалектика змісту й форми - це не суто філософське, теоретичне питання. Це питання повсякденної журналістської практики, майстерності поєднання у кожній публікації соціально значущого змісту і цілковито відповідної йому виразної форми.
Література
1. Мастерство журналиста. - М., 1977. - С. 92.
2. Прилюк Д.М. Теорія і практика журналістської творчості: Проблеми майстерності. - К., 1973. - С. 37.
3. Григораш Д.С. Журналістика у термінах і виразах. - Львів, 1974. - С.