Рівень стилістичної невпорядкованості монологу співрозмовника зумовлюється такими чинниками, як мовна культура співрозмовника, його комунікативні здібності, ораторська майстерність, рівень освіченості та культурного розвитку тощо. Має він і своє психологічне пояснення. Свого часу його дав російський філолог О.М. Пешковський. "Говорити літературно, тобто у повній відповідності до законів письмового мовлення і водночас з урахуванням особливостей усної мови та різниці між психікою слухача та читача не менш важко, ніж говорити просто літературно" [9, 165]. У даному разі багато співрозмовників не є професійними комунікаторами, вони не можуть майстерно скерувати свою мову так, щоб вона мала ознаки певного стилю літературної мови і сприймалася слухачами. У газетному тексті така мова найбільше потребує редагування.

З погляду технології редагування дещо аморфний, неорганізований мовний потік співрозмовника проходить через редакторський фільтр-трансформатор, який композиційно організовує висловлювання, надає йому "літературності" відповідно до вимог інформаційно-публіцистичного стилю і зберігає особливості мовної індивідуальності. У результаті перетворень мовлення можна класифікувати як "розмовне літературне письмове". Його ознаки полягають у втраті усності, набутті унормованості та наявності індивідуальності, притаманної особистій манері висловлювання реальної людини. "Розмовне публіцистичне письмове" мовлення в усіх своїх структурних компонентах витримано в ключі усного мовлення відповідно до його типологічних особливостей, але без типових вад.

Дикторський текст телесюжету як зразок професійного мовлення інформаційно-публіцистичного стилю не підлягає такому ретельному опрацюванню, як текст співрозмовника. Йдеться про те, щоб замінити те чи інше слово більш доречним, висловлювання та формулювання зробити більш чіткими і точними. Іншими словами, редагування йде в руслі підсилення інформативності, логічності, аргументованості та лаконізму висловлювань.

Дикторський текст телесюжету в газетному тексті змінює свої функціональні властивості. Тут його можливі функції (констатації, апеляції, розмірковування, переконування, коментування) у випадках переважання тексту над зображенням або їх рівнозначності стають самодостатніми без відеоряду. Головне при цьому - уникати синтаксичних побудов, розрахованих на міміко-жестове чи зображальне доповнення.

Після відповідного опрацювання текстів дикторського та співрозмовника синтаксична структура тексту газетної публікації стає більш стрункою та міцною, тоді як в тексті телесюжету вона відзначається фрагментарністю. Фрагменти тексту стають тематично і фактично однорідними. Усуваються аномальні тематичні відхилення всередині тексту. Аргументація стає стрункою та логічною. Підвищуються вимоги добору фактів - з наявних відбираються ті, що відзначаються найбільшою переконливістю та актуальністю. Тема розробляється глибше ніж у телесюжеті. У результаті текст значно втрачає в загальному обсязі, проте виграє в комунікативних якостях.

У контексті жанрових систем трансформація сюжету в газетний текст може відбуватися в рамках одного жанру, а може йти шляхом спрощення в менш складний жанр.

Література

1. Москаленко А.З. Вступ до журналістики. - К., 1997.
2. Григораш Д.С. Журналістика у термінах і виразах. - Львів, 1974.
3. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. - К., 1993.
4. Баранник Д.Х. та ін. Мова сучасної масово-політичної інформації. - К., 1979.
5. Светана С.В. Телевизионная речь, функции и структура. - М., 1976.
6. Багиров Е.Г, Борецкий Р.А., Юровский А.Я. Основы телевизионной журналистики. - М., 1987.
7. Юровский А.Я., Борецкий Р.А. Основы телевизионной журналистики. - М., 1966.
8. Егоров В.В. Телевидение и зритель. - М., 1977.
9. Пешковский О.М. Избранные труды. - М., 1959.
10. Минаев В.Ф. Соотношение слова и изображения в телевизионной журналистике // Вест. Моск. ун-та. Сер. Журналистика. - № 2, 1969. - Вып. 2.