Повага до читача виявляється й у певній шпаруватості [6] викладу, наприклад: М.Коцюбинський різко порвав з попередньою фотографічною традицією художнього опису природи: пейзаж у нього психологічний, настроєвий. Не буду тут наводити всім відомого уривка з ”Fata morgana”, де ”плачуть голі дерева”. Ось інша картинка, в якій відбивається прагнення людини до гармонії в суспільному житті... (Р,273) У розмові з читачем-однодумцем, читачем такого самого інтелектуального рівня достатньо одного натяку - ключових слів, це зменшує інтерактивну дистанцію, інтимізує науковий виклад.

Водночас автори аналізованих текстів, дбаючи про повне взаєморозуміння зі своїми читачами, вдаються до різних способів пояснення складних понять: Ці ”муки творчості” автора психофізіологічною мовою називаються аферентним синтезом (ВВ,34); В основі контексту-пресупозиції (припущення) лежить ентимема (міркування, в якому пропущена одна із частин) (Ф,251); ... експліцитно чи імпліцитно (явно чи неявно)... (Ф,267).

Автори, зорієнтовані на читача, не соромляться ”посвячувати” його в хід своїх думок, у сам процес творення наукового тексту, висловлювати сумнів тощо: Скласти якусь схему розвитку літературної мови в підрадянський час досить складно. Які обрати параметри? Можна поділити письменників на тих, хто... можна... але... Спробуймо об’єднати... (Р,293-294); Щоб виділити особливості того чи іншого стилю, необхідно порівняти його з якимсь еталоном. Тут можливі два підходи (Ф,288).

Сприймаючи читача співрозмовником-однодумцем, автори надають викладу характеру усної оповіді - уживанням слів і синтаксичних конструкцій, ”забарвлених колоритом розмовності” [7]: Визначення тексту у вигляді дефініції - річ майже неможлива, та й чи потрібна (ВВ,13); Інакше і не може бути. Адже мета повідомлення... (Ф,243).

Особливо багато таких конструкцій у тексті ”Історії”: Та і як же можна було цього уникнути, коли... (Р,256); ...реалії тогочасного життя хоч-не-хоч потрапляють на сторінки його (В.Винниченка - Н.Н.) творів (Р,278); Чого зовсім не було в поезії М.Зерова, так це червоно-революційної лексики й фразеології (Р,301); Оце вам і історія громадянської війни 1918-1920 рр. (Р,303); Вловлюєте ритм? (Р,344).

Своєрідною експресією позначені тут і парцельовані конструкції: З художньої літератури періоду України-Русі зберігся тільки один твір - ”Слово о полку Ігоревім”. Але твір геніальний (Р,36); Художніх засобів К.Зіновіїв не визнає. Проте порівняннями користується досить часто (Р,111).

Цікаві з погляду характеристики вербальної поведінки авторів різного типу короткі речення, які трапляються в аналізованих текстах: І хоч ще й на початку XII ст. у віршах Д.Наливайка, звернутих до синів князя Олександра Островського, чується заклик зберігати предківську віру.., але це вже був голос волаючого в пустелі: князівські роди приймали католицизм. Зникало й протестантство (Р,77). Уживанням подібних конструкцій досягається динамізм історично-наукового дискурсу. Крім того, тут є й емоційний підтекст, що формується залученням забарвлених слів і висловів (заклик зберігати предківську віру, голос волаючого в пустелі), а наведення уривка з поезії, не цитованого тут, передає небайдуже ставлення науковця до тих обставин, які тягли за собою соціальне обмеження української мови. Пор. також: Прийшла війна. Замовкли музи, але не надовго (Р,335).

Імпліцитно передане ставлення автора до описуваних явищ і в абзацоподілі, який, подібно до абзаців у художній літературі, подекуди виконує емоційно-експресивну функцію. Так, в окремий абзац виділене речення: Українська мова не була зовсім поза наукою (Р,227) свідчить про небайдужість до мови. Таке саме ставлення автор намагається сформувати й у читача, довіряючи йому, вбачаючи в ньому однодумця.

Короткі речення, виділені в окремі абзаци, виконують функцію організації читання, наприклад, окремими абзацами подано такі речення: Спробуємо дати схему комунікативної підструктури. Можемо уявити два її варіанти (Ф,240); Третій вимір тексту - вглиб (Ф,245).

Спрямованість на читача виявляється у вживанні таких текстотвірних конструкцій: І третій постулат (ВВ,31); Підсумуємо (Ф,232); Необхідно уточнити (Ф,235); Звернімося до драматургії (Р,113); Кілька слів про дієслівні форми (Р,115);

Нарешті, текстотвірна конструкція ”запитання - відповідь”, яка імітує діалог автора з читачем, широко представлена в аналізованих текстах: Від чого залежить структура тексту в плані комунікативному? Від характеру функції впливу на людину. Від чого ж залежить цей характер? Від таких факторів...” (ВВ,24); Який з рукописів є досконаліший? Як доводить В.В.Німчук, арраський. Він у багатьох питаннях досконаліше інтерпретує структуру української граматики (Р,101); Як же оцінювати слов’яноруську мову й мову Г.Сковороди з погляду їх належності до української літературної мови? Відповідь на це питання не проста. Тут можна було б провести аналогію з церковнослов’янською мовою часів Київської Русі... (Р,131); Чи відчувається перегук між лексичним складом українських історичних пісень та дум і староукраїнської авторської поезії? Безперечно, відчувається. Він помітний у ... (Р,190); А як з мовою І.Франка? З одного боку... (Р,268); Чи можна стверджувати, що зв’язок із фольклором - така ж визначальна ознака національної поезії? Мабуть, так (Р,268).

Структура і зміст відповідей дають змогу додати певних рис до характеристики авторів: це і повага до колег, яка виявляється у звертанні до слів інших науковців з приводу сказаного (як доводить...), це і переконаність (безперечно), і сумнів (мабуть), урахування різних підходів (з одного боку) і узагальнення на основі зіставлень (провести аналогію) - словом, прояви професійних рис науковців, які, до того ж, цілком коректно