яких можна дiзнатись про потрiбнi речi: експерт, внутрiшнiй iнформатор, "гарячий" iнформатор, впроваджений iнформатор, легковажний iнформатор, контактер, спiльник, випадкове джерело. До речi, якщо порiвнювати з французькою класифiкацiєю, то можна зауважити, що всi цi типи джерел належать до "живої" інформації.
Безперечно, з "мертвою", тобто документованою iнформацiєю теж потрiбно вмiти працювати (досконале вивчення документiв, їх систематизація, порiвняльна характеристика методами синтезу та аналiзу). Проте це тема вже iншої розмови. А робота з "живими" джерелами ускладнюється ще й тим, що мова йде вже про людей. Тобто треба враховувати й моральнi, психологiчнi, етичнi моменти у спiлкуваннi з iнформаторами.
Завдання "увiйти у контакт" з iнформатором може полегшити знання про типологiю цих джерел. Тому про це треба сказати бiльш детально.
Експерт — це людина, професiйнi знання та контакти якої (як робота, так i хобi), забезпечують першокласну орiєнтацiю в питаннi, над яким працює журналiст. Вiн дозволяє по-новому поглянути на проблему, видає базовi матерiали, виводить на невiдомi джерела iнформацiї. Загальна надiйнiсть отриманих при цьому даних — найвища.
Внутрішній інформатор — завербована людина, що працює в будь-якiй установi, опозиційно ставиться до видання, де готується публiкацiя. Такий iнформатор погоджується на спiвпрацю через матерiальнi, чи моральнi причини. Цiннiсть його даних залежить вiд мотивiв, за якими вiн погодився їх надавати.
"Гарячий інформатор" — "своя" людина, яку було спецiально вiдiслано, як кажуть, "до тилу супротивника". Мається на увазi метод включеного спостереження — журналiст змiнює професiю.
Легковажний інформатор — контактер iз установи, що має на метi приховати матерiали. Але саме ця людина розповiдає потрiбну iнформацiю та цiкавi факти у дiловiй, дружнiй чи iнтимнiй бесiдi. Проте iнформацiя такого плану може стати на завадi для журналiстського розслiдування — не виключена дезiнформацiя.
Контактер — будь-яка людина, що ранiше мала стосунки iз потрiбним iнформатором та може дещо корисного розповiсти журналiсту.
Спільник — їм можуть бути або людина, або державна, комерцiйна чи кримiнальна структура. Рiвень надiйностi наданої інформації тут також залежить вiд iнтересiв, якi переслiдують цi особи чи структури.
Випадкове джерело — iнодi буває, що випадкова людина дуже непогано знається на предметi журналiстського розслiдування. Але матерiалами, які вона запропонує, потрiбно користуватись досить обережно, перевiряти їх.
Отже, можна зробити такі висновки.
Перше — журналiстське розслiдування не є таким, якщо в ньому не перетинаються й не звiряються мiж собою рiзнi суперечливi данi.
Друге — журналiст має право навiть, коли це заборонено законом, використовувати всi джерела iнформацiї, якi, на його думку, можуть допомогти розслiдуванню. Але за однiєї умови — якщо ця iнформацiя не може зашкодити анi тому, хто її "постачає", анi журналiсту.
Третє — всi джерела інформації, що використовуються у розслiдуваннi, мають врівноважуватись мiж собою. Лише тодi може йти мова про об'єктивнiсть даних, якими апелює журналiст, та й взагалi про професiйний рiвень публiкацiї.