ормації вдалося науково довести загальновідомий принцип кібернетики про те, що розмаїття системи управління має бути не нижче розмаїття об'єкта, який керується цією системою6.

Багато корисного дали суперечки щодо природи інформації. Одним із результатів було виникнення ідеї щодо двох якісно різних видів інформації — докібернетичного і кібернетичного. Підставою для цієї теорії служить твердження про різницю інформативної природи живої та неживої матерії.

Наприклад, Д. І. Дубровський цікаво трактує відмінність між сигналом та інформацією. Він зазначає, що ця різниця лежить в основі виділення двох процесів — того, що відбувається на допсихічному рівні та рівні людської психіки. На рівні кібернетичної системи, яка ще не досягла висот психічного розвитку, сигнал та інформація злиті воєдино і використовуються разом. Що ж до системи, яка має здатність до психічного управління, "то на рівні психічного управління відбувається ніби роздвоєння єдиного, виділення інформації з сигналу, яке здійснюється у суб'єктивній формі (що рівнозначно виникненню суб'єктивної форми відбиття)"7.

Загалом, коли йдеться про інформацію в докібернетичних системах, деякі автори висловлюють думку про те, що краще було змінити у цьому випадку термін "інформація". Р. Акоф і Ф. Емері зауважують, що К. Шеннон, який запозичив термін "інформація" з праць Хартлі 1928 року, вживав його "переважно в обмеженому (технічному) значенні... Усупереч своїй термінології Шеннон займався тим, що можна назвати кількістю переданих повідомлень, а не кількістю повідомленої інформації"8. К. Черрі висловився ще більш категорично: "В деякому розумінні шкода, що математичні поняття, які йдуть від Хартлі, взагалі були названі "інформацією"9. Щодо того, як називати це явище у кібернетичних, тобто і в соціальних системах, то тут суперечок немає. Дискусії точаться тільки навколо змісту поняття "інформація". Н. Вінер вважав, що "інформація — це позначення змісту, який надходить з зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього і пристосування до нього наших почуттів"10.

Пануючі у закордонних учених точки зору на інформацію добре систематизував Ф. Махлуп:

1) інформація — процес передачі знань, сигналу чи повідомлення;

2) інформацією є поточні дані про перемінні величини в деякій галузі діяльності, систематизовані відомості щодо основних причиних зв'язків, котрі містяться у знанні як понятті більш загального класу, по відношенню до якого інформація є підлеглою;

3) інформація є знання, які передані кимось іншим чи набуті шляхом власного дослідження чи вивчення;

4) інформація є знання про якусь особу подію, випадок чи щось подібне 11.

В. З. Коган виділив з усіх визначень спільні моменти. Це чотири компоненти: 1) процес пізнання чогось, про що передається інформація; 2) того, хто передає інформацію; 3) того, хто сприймає інформацію; 4) самої інформації 12.

На наш погляд, інформація — це знання, яке передається від джерела до приймача інформації. Актуальною проблемою є вивчення взаємодії та взаємовпливу між інформацією та тим, що її викликає. Справді, якісь властивості неживої природи є потенційною інформацією, але стають нею тільки після того, як про них набуває знання людина. Тут можна погодитися з Ю. І. Черняком, який зазначає: "інформація — це не річ, це й не атрибут речей чи явищ. Говорити про інформацію, яка міститься в якомусь економічному документі, який розглядається сам по собі, так само безпідставно, як і про інформацію, яка міститься в якійсь картині, на яку ніхто не дивиться. Правомірно користуватися поняттям інформації тільки у тому випадку, коли ми маємо справу з системою: більше того, інформація є невід'ємною частиною цієї системи"13.

В. Н. Тростніков уважав, що "без наявності споживача, хоча б уявного, говорити про інформацію не має рації"14. Він підкреслює, що ті, хто вважає, що інформація існує сама по собі, нібито повторюють помилки хіміків ХVІІІ ст., які вірили в існування теплороду — особливого матеріалу вогню і вважали, що процес горіння є виділенням цього матеріалу. Зараз ми знаємо, що теплота є наслідком хімічної реакції між двома речовинами і залежить від них обох. Аналогія з інформацією проглядається достатньо прозоро. Якщо говорити про інформацію, яка обертається у суспільстві, то її поділяють на семантичну та естетичну. Семантичною є "інформація, яка підлягає універсальній логіці, має структуру, допускає точне уявлення, яку можна перекласти на інші мови". Естетична — це "інформація, яку не можна перекласти, яка належить не до універсального набору символів, а тільки до набору знань, спільних для сприймача та передавача; вона теоретично не перекладається на іншу "мову" чи у систему логічних символів тому, що іншої такої мови для передачі цієї інформації просто не існує"15.

Але це тільки одна з багатьох пропонованих схем класифікації інформації. В. З. Коган спробував охарактеризувати евристичне функціонування інформації у суспільстві такими ознаками: розмах циркуляції, час циркуляції, напрямок руху, емоційне забарвлення інформації, спосіб виробництва, мета виробництва. Подивимося, як характеризуються ці складові.

Розмах циркуляції. Від мінімального (міжособистісного) до максимального (глобального).

Час циркуляції. Від мінімального (однократного) до практично невизначених часових меж.

Напрямок руху. Горизонтально (між індивідами чи групами одного соціального рівня) чи вертикально (між індивідами чи групами, які перебувають у ієрархічних відносинах).

Емоційне забарвлення. Вона, як правило, має імперативний характер при русі зверху вниз, умовний — при русі знизу вверх, а також при горизонтальному русі.

Спосіб виробництва. Він може бути як персоніфікованим, так і безособистісним. У першому