Різні сатирично-гумористичні жанри, окремі сторінки, рубрики, підзаголовки знайдемо в усіх часописах, що друкувалися у складних політичних умовах і призначалися для української громади в таборах військовополонених під час Першої світової війни. У таких часописах, як "Вільне слово" (Зальцведель, 1916-1919), "Просвітній листок / Громадська думка" (Вецляр, 1915-1918), "Розвага" (Фрайштадт, 1915-1918), "Розсвіт" (Раштат, 1916-1918), що видавалися за матеріального і творчого сприяння Союзу визволеня України, завжди знаходилося місце для самоіронії, дотепів, жартів, політичних фейлетонів.

Як зазначало зальцведельське "Вільне слово", "не гайся ніхто працювати для великого діла. Зробім нашу часопись душою цілого нашого табору, щирою товаришкою і розрадою кожного, кого доля чи недоля завела в отсю загорожу"[6]. Доречними тут виявилися сміховинка "Надмірне знання" Максима Простого, "із підслуханого" - "Заліз червак у хрін" Товариша (ч.4), "З народних уст" Ф.Якимця (ч.24), "Підслухав" Українця (ч.25), "Када ваша возмьоть, ми будем з вами" М.Дмитренка (ч.26), "Російський пан-патріот" М.Струмка (ч.29), "Свиня та пташка" Миколи Бідолахи (ч.41), "Яків Силюх" Дзьомбака (ч.45), а також іронічні оповідання Ів.Невеселого про пригоди полоненого Карпа Загонистого, спонукально-критичні статті М.Дмитренка, Ф.Якимця, Василя Верниволі (псевдонім В.Сімовича), Лубенця та інших.

У вецлярському "Просвітньому листку" (пізніше перейменованому на "Громадську думку") помітні оповідання й вірші з виразним сатирично-гумористичним відтінком: "Хитрий хахол" Трутня, "Сукняна мова" і "Впертий Дмитро" Л.Любистка, "Боявся української шапки" А.Ир-ліва, "За цигарку і згадану чарку" Н. тощо.

Часопис полонених українців у Раштаті "Розсвіт" запровадив постійний "Гумористичний куток", який найчастіше вів невідомий Бичок. У цьому відділі подавалися й гострі роздуми "Таборові політики" Лисого (ч.9), "Мрія про мрії" (ч.27), "Казки а дійсність" Максименка (ч.36), "Мобілізація в пеклі" Музички (ч.41), "Фейлетон" Пахома (ч.65) і т.п.

Повноцінні культурно-громадські обов'язки виконували й полонені у Фрайштадті. Їхніми стараннями видавалася газета "Розвага", призначена передусім для духовних потреб, а тому редакція прохала "панів земляків" привітати свій часопис, не цуратися його: "Пишіть нам про все, що каменем лягло Вам на душу, а ми по змозі, коли Вам не поможемо, то хоч від щирої душі розрадимо"[7]. Вже з перших номерів тут постав "Веселий кутик", друкувалися фейлетони на актуальні теми (наприклад, "Суперечка між дядьками в таборі" С.Полтавця), низка гострих статей Івана Павлюка ("Не поможеться, панове!", "Авантюра Корнілова"), сатиричні вірші (зокрема, "Антихрист" О.Невідомого).

Навіть у таборі Йозефштадт (згодом перейменованому у Йозефів) на території Чехії, де перебували українські старшини, хоч преса й залишилася на рівні рукописної чи стінної ("Вінок кайданам", "Свободне слово", "Наш голос"), не бракувало гумору й сатири, фейлетонів Шершнів і Грі-Грі. Ось як один із кореспондентів описував побут українських полонених у Данії: свобода "така куца, як заячий хвіст. Життя в таборі походить на дисциплінарний батальйон. Душа й тіло мають бути застібненими на всі пувиці, зашнуровані ремінцем, а язик "прилип к гортани", щоб свободна мисль не була сказана голосно"[8]. Гострою критичною думкою просякнуті стаття "Сумний щирізм і думки громадянина" Невпокореного та фейлетон "Літучий гермофродит, або "московоманія" Д.Завзятого" Кісіля.

Змістовністю і здоровим глуздом відзначалися матеріали йозефштадського тижневика "Наш голос". Звертаючись до огляду таборової преси, часопис небезпідставно писав: "Ні, нема чого боятися за долю України! Скільки ще спить в її національних надрах тих невідомих світу талантів!.. Ось дайте тільки нам свободу національного розвитку - і вони, як печериці, вилізуть на світ божий!..". Водночас відчутна й іронія: надто нещира "самобутність", надто гіперболізується значення критики, вад, песимізму; і такі видання стають згодом нежиттєвими, лайка зживає їх зі світу, "мов корова язиком злизала" [9].

Часопис "Шлях" (Зальцведель, 1919-1920) для українців у Німеччині намагався не тільки інформувати "полонених і не полонених" про загальносвітові й українські події, а й прагнув "розрадити читачів у їхньому сумному становищі". Досить популярними тут стали фейлетони і гумористичні оповідання з полону Синежупанця ("Комуністи", "Пантруйте!", "Наче казка", "Протест", "Культура", "Біла гарячка", "Сучасні співи", "Погрались"). Закономірно, що у Зальцведелі окремо вийшла друком популярна серед українського загалу "Збірка фейлетонів" Миколи Синежупанця.

Зокрема у гострому матеріалі "Інформації" автор змушував читачів прислухатися до мудрих порад, щоб не нарікати на безвихідь чи не каятися у прогаяних миттєвостях: "Випростайся. Не гни спину ні перед ким, бо минув той час. Згуртуйся в одно тіло. Не розбредайся, як череда по степу без пастуха. Тоді матимеш силу... Не бійся: сміливий, згуртований, гордий свого ім'я і знаючи свою силу, ти відстоїш своє місце серед народів. Тебе не будуть дарувати панам і не приходитимуть тебе питати, чого ти бажаєш, бо ти сам без їхніх запитів зможеш не бажати, а домагатись. І то - рішуче домагатись" [10].

Навіть у тяжких умовах італійського полону, коли українці (здебільшого галичани) виявилися майже заблокованими в інформаційно-духовному просторі чужинців, їм вдалося у таборі старшин Кассіно створити українську громаду й налагодити випуск белетристичного журналу "Полонений" і сатирично-гумористичного додатку "Лязароні" (1919-1920). На обкладинці останнього подавалися вихідні дані: "З друкарні "П'ять пальців". За редакцію не відповідає ніхто, бо нема за що". Зміст номерів був майже однотипним: вірші, байки, листи, оголошення, прислів'я, відповіді, малюнки - смішні, гіркі, дотепні й трохи злі... Редакція вказувала,