Щоденник "Українська трибуна" (Варшава, 1921 - 1922) під "провідним керівництвом" Олександра Саліковського при участі видатних українських сил (до суцвіття яких належали Симон Петлюра, Олександр Лотоцький, Модест Левицький, Євген Онацький, Микола Вороний, Андрій Ніковський) теж традиційно використовував відділ "Малий фейлетон" і дружні шаржі. Серед матеріалів тут звертають увагу фейлетон про біженців "Великий гріх" (ч.[14]) Дмитра Геродота, "О любви к отечеству" і "Поділили!" Чикал-бея (Л.Чикаленка), "Листи з Ченстохова" Ченстохівця, карикатури "Типи інтернованих" (ч.23) художника В.Цимбала.

Не випадково у рецензії "Таборов і видання" Прижмуренка (псевдонім Л.Бачинського) для львівського журналу "Літопис Червоної калини" відзначалося, що статті колишніх вояків Армії УНР здебільшого "глибоко продумані, написані з талантом і високо патріотичні. Часто стрічається гостра критика, болюча, але правдива"14. Культурно-освітня й видавнича праця в середовищі інтернованої армії УНР, яка знайшла притулок у 1920-1924 рр. на терені Польщі, допомагала вояцтву підтримувати бадьорий настрій, не занепадати морально й духовно, оберігати свої національно-патріотичні ідеали. І в цьому нерідко ставав у нагоді літературно-публіцистичний талант Симона Петлюри, Олександра Саліковського, Галини Журби, Євгена Маланюка, Леоніда Волохіва, Левка Чикаленка, Івана Огієнка, Варфоломія Євтимовича, Андрія Лебединського, Івана Зубенка та інших.

У цей же час інтернована Галицька Армія подбала у Чехії про видання своїх часописів "Голос табора" (Німецьке Яблонне, 1919 - 1920), "Український стрілець" (Німецьке Яблонне, 1920 - 1921), "Камедула" (Німецьке Яблонне, Ліберець, 1919 - 1920), "Український скиталець" (Ліберець, Йозефів, Відень, 1920 - 1923), "Бомба" (Йозефів, 1923). Навіть після роззброєння і визнання своєї поразки вояки не піддавалися "важкому отупінню", не чекали безнадійно "дальших ударів судьби", а бралися до культурно-просвітньої роботи. У рукописному начерку статті "Українська бригада в Чехії" (15 грудня 1919 р.) К.Коберський відзначав не без іронії: "Республіка Дойч-Габель [Німецьке Яблонне] не є нежизненним твором. Вона, хоч і постогнуючи та кленучи лиху долю, все-таки пхає біду перед собою і побідоносно переживає навіть важкі життєві проби. Лиш чого нам не стає: книжки! Нізвідкіля їх взяти, сих коханих українських книжок!"[15].

Першим на захист національно-патріотичного духу став часопис "Голос табора", про який у короткому огляді "Україна в таборі" (1920) сотник Я.Ярема писав: "Є тут сатиричні вірші, статті проти бездушності, зневіри й ледарства, проти опортунізму, пліток; є образи з польського полону, дотепні рисунки"[16]. Справді, уже в передовій статті "Наша програма" К.Коберський оголосив відкриту війну "всім егоїстичним інстинктам, бабському сплетнярству, моральному розкладові", вважаючи, що тільки духовне єднання навколо часопису наблизить волю, саме ж видання стане тим "тараном, яким розіб'ємо твердиню філістра"[17]. Окрім гострих статей, у виданні чимало віршованих, смішних і глузливих, творів (балада "Гей, а, козак-українець..." і "Хто козак" Героя, "Писарські коломийки", "Дума про побіг трьох стрільців..." Романа тощо).

Уже 15 грудня 1920 р. Пресова кватира при Українській Бригаді в Німецькому Яблонному продовжила попереднє видання під заголовком "Український стрілець" (орган українського стрілецтва на чужині); завданням своїм редакція поставила бути "дзеркалом, висловом та провідною зіркою для збірного життя і перебування на чужині стільки тисячної української армії, томленої одною одинокою великою тугою і сповненої одним одиноким бажанням якнайскоріше знайтись знову на вільній рідній землі - на своїй визволеній з ярма Україні"[18].

Наступний часопис "Український скиталець" супроводжував військову еміграцію у Ліберці, Йозефові і навіть Відні. У редакційному зверненні до читацького загалу колегія так обгрунтувала мету видання: "Хай знають діти, чим батьки їх помилились, але най знають те, чому в[они] помилились, не кидають каменем в той бік..."[19]. Досить широким постає діапазон матеріалів, які тут друкувалися: від рубрик "З життя-буття в таборі", "З визвольної боротьби", "З листків слави", "З рідного краю", "Зі скитальщини", "Про вічную пам'ять", "Бібліографія" - до "Стрілецької сторінки", де вміщувалися матеріали побутово-морального плану за підписом "Ваш Мусій, стрілець", чи художніх спроб гумористичного спрямування (наприклад, пародійна п'єса "Як українські борці діставалися до неба" Я-а, місцевий гімн "Пісня таборитів-лісовиків" з Ліберця", "Пісня "безвартних гайдамаків" в таборі в Ліберці" тощо).

До цих видань УГА в Чехії слід додати і неперіодичний журнал "Бомба", що мав стати у нагоді "реалістам й гімназистам та всім іншим школярам - таборовим нуждарям", обравши за ціль "громить людську глупоту, служить правді, добру, честі, з лиця неньки-землі знести всю глупоту - весь кукіль". У будь-якому разі, підпорядковуючи свою загальну працю в чеських таборах єдиній ідеї - підтримці національно-державного авторитету, жодне видання не забувало про випробувану зброю - "шпильку", повчальну бувальщину, іронію, народний дотеп, пародію, сатиру.

Минуть роки. Наприкінці Другої світової війни поза батьківщиною опиняться кілька мільйонів українців, доля яких пов'язана з таборами для переміщених осіб на терені Німеччини й Австрії. Попри ці несприятливі умови вони не втрачали оптимізму, тому логічною стала поява сатирично-гумористичної преси, котра викликала усмішку, самокритику, змушувала пильніше придивитися до себе, пожартувати над загальними вадами і врешті знайти оптимістичний вихід у буденних проблемах. "Алектор" (Гіршберг, 1945 - 1946), "Блазень" (б.м., вірогідно, Новий Ульм, 1946) , "Грім" (Байройт, 1946), "Джміль" (Коріген, 1946), "Запроторений комар" (Мюнхен, Ельванген, 1946 - 1948), "Їжак" (Ельванген, 1946), "Колючки" (Ганновер, 1946), "Кропило"