У цьому світлі запитання, винесене у заголовок статті (літературне редагування: фах чи мистецтво?), перестає бути риторичним. Під час обробки текстів у редакції "Українського слова" перед літературним редактором (знову ж таки не в "штатному", а в широкому значенні) дуже часто постають взаємовиключні завдання. Такого роду завдання поставили б у безвихідь алгоритмічно запрограмованого фахівця-автомата. Отже, поєднати непоєднуване під силу лише митцеві?

Щоб підтвердити або ж спростувати це суперечливе твердження, звернімося до конкретного матеріалу. Розпочнемо із прикладів власне літературного редагування у виконанні працівників редакції газети "Українське слово".

До редакції газети надходить чимала кількість текстів "зі сторони". Саме такі тексти за невеликими винятками і потребують ретельної обробки, перш ніж вони будуть надруковані і потраплять до читача. Ось уривок із одного з листів-спогадів.

Травневі бомбардування Києва у 43-му

Якось пізнього травневого вечора 1943 року, тоді я-підліток, не засвічуючи каганця, щоб не затемнювати вікна, як того вимагала військова обстановка, роздягався спати. Раптом за вікнами, на дворі стався яскравий спалах. Я оторопів. Тоді швидко вибіг на балкон. Переді мною постало щось незбагненне. Я спостерігав з 5-го поверху. Місто було освітлене дивовижним сяйвом. У небі висіли яскраві вогні. Бачилось усе майже, як удень. Це були САБи — світні авіабомби.

Після редагування цей уривок виглядав так:

Травневі бомбардування Києва у 43-му

Якось пізнього травневого вечора 1943 року я, тоді ще підліток, не засвічуючи каганця, як того вимагала військова обстановка, лягав спати. Раптом за вікнами побачив яскравий спалах. Я оторопів. Потім швидко вибіг на балкон. Місто було освітлене дивовижним сяйвом. У небі висіли яскраві вогні. Видно було майже як удень. Це були САБи — світлові авіабомби.

У такий спосіб, не змінюючи стилю оповіді, вдалося уникнути недоречної комічності й передати читачеві атмосферу війни.

Зрештою, іноді доводиться вносити незначні "мовні" правки і до текстів, що пишуться безпосередньо в редакції.

Куди йде український парламент?

Триває перша сесія новообраного парламенту України. Утім, за винятком кількох загальникових ухвал на кшталт визнання незадовільною діяльности уряду, нічого конструктивного досягти не вдалося. Безрезультатно тривають вибори парламентського голови. Ліві і правоцентристи не можуть знайти взаємоприйнятного компромісу і вперто стоять на своєму.

У відредагованому варіанті уривок виглядає так:

Куди йде український парламент?

Триває перша сесія новообраного парламенту України. Утім, за винятком кількох загальних ухвал на кшталт визнання незадовільною роботу уряду, нічого конструктивного досягти не вдалося. Безрезультатно тривають вибори парламентського голови. Ліві і правоцентристи не можуть знайти взаємоприйнятного компромісу і вперто стоять на своєму.

Чимало зусиль доводиться докладати, редагуючи матеріали на "історичні" та "культурні" сторінки газети. Їх пишуть здебільшого люди із науковими ступенями, однак, як виявляється, і вони не застраховані від банальних "мовних" помилок.

Запорожець за Уралом

Перша згадка про українське козацтво датована 1489 роком, а дещо пізніше один з найвидатніших його організаторів, київський шляхтич, намісник черкаський Остафій (Остап) Дашкович боронив Сіверську Україну від московитів, був певний час і комендантом Кричева, що на українсько-білоруському пограниччі (до 1503 р.). Герой антиординських походів Дашкович часом укладав з ними союзи, прокладаючи тим самим шлях Михайлу Дорошенку та Богдану Хмельницькому, котрі в союзі з Кримським ханством громили ворогів України. Відомо, що у 1521 р. Дашкович повів татар на Москву і досяг там значних успіхів, за що й був нагородженим королем Сігізмундом І.

Як розуміти виділене курсивом речення? З ким укладав союзи Дашкович? Після довгих і напружених розмірковувань редактор вирішив, що "вони" — це, мабуть, ординці і запропонував таку правку.

Герой антиординських походів Дашкович часом укладав з ордою союзи, прокладаючи тим самим шлях Михайлу Дорошенку та Богдану Хмельницькому, котрі в союзі з Кримським ханством громили ворогів України.

Подібні ситуації, коли проконсультуватися з автором немає змоги, вимагають неабиякої кмітливості від літературного редактора. Іноді доводиться просто вгадувати, що ж мав на увазі автор. Якщо редактор вгадує неправильно, то на нього після опублікування матеріалу може чекати неприємна розмова з автором.

Найбільша кількість "корпоративних" правок вноситься до текстів, що будуть уміщені на "політичні" сторінки газети. Звернімося до кінцівки вже згадуваного тут матеріалу "Куди йде український парламент?". У первісному варіанті вона виглядала так:

Якщо спікера не оберуть наступного тижня, то президент матиме підстави розпустити парламент і ввести президентське правління.

Така інтерпретація подій не відповідала інтересам видавців, тому кінцівку було перероблено.

Затягування з обранням спікера штовхає президента на шлях до можливого розпуску парламенту, що однозначне з введенням президентського правління. Та чи піде на це президент? Слід сумніватися.

Подібні правки зумовлені мінливістю політичної ситуації та необхідністю підтримувати добрі стосунки з тими чи іншими політичними силами. Адже досить часто відбуваються події, які неможливо обійти увагою, але разом з тим і писати про них небажано. У такому разі доводиться вдаватися до тактики "сказати все і не сказати нічого". На практиці це позначає усунення із тексту будь-яких ознак ставлення автора чи редакції до події та осіб, а замість підпису під матеріалом подається посилання на те чи інше офіційне джерело.

Іноді зміст тексту настільки суперечить корпоративним інтересам, що його навіть після ретельного редагування взагалі не дають на набір, або ж знімають вже набраний та зверстаний матеріал зі шпальти.

"Мовно-корпоративних" правок робиться майже у кожному тексті настільки багато, що наводити приклади з конкретних текстів сенсу немає. Зазначимо лише, що найчастіше редакторам доводиться виправляти соціальний на соціяльний, співдружності на співдружности, та робити деякі інші правки, зумовлені впливом