Реферат з журналістики

Правові рамки діяльності українських засобів масової комунікації

Преса, радіо і телебачення України пере-живають глибоку кризу. Сьогодні в країні майже немає газет і журналів, телекомпаній і радіостанцій, які мали б справжню економічну незалежність. Еко-номічний успіх видання, теле- й радіопрограми України - через чинне законодавство, існуючі правові та економічні регламенти ринку ЗМІ - майже зовсім не залежить від кількості перед-платників (читачів, глядачів, слухачів). Деякі газети і журнали в рекламних цілях в кілька разів перевищують свої тиражі, публікують необ'єктивні рейтинги попу-ляр-ності. Нормою стали дотації і спонсорські вкладення у ЗМІ за так зване інфор-маційне забезпечення, ангажованість видань і телерадіопрограм, пору-шення етичних норм серед журналістів. Зменшення тиражів газет і журналів, що почалося у 1991 році, не припинилось

Основна частина населення країни близька до того, що скоро буде позбавлена доступу до дру-кованого слова, а виходить, і до інформації про со-ціально-економічне, політичне і духовне життя України, про події за кордоном. Змушені кон-статувати, що наша країна давно перестала бути "найбільш читаючою". За рівнем насиченості періо-дичними виданнями на тисячу осіб населення вона значно (в 5-20 разів) відстає від інших країни світу.

Друкованих засобів масової інформації нині зареєстровано 7622. Характерно, що 4311 від цієї кількості, тобто більше половини, - це видання з місцевою сферою розповсюдження.

Перше місце серед засновників новоутворених видань посідають комерційні структури. Друге - видання, створені приватними особами, і лише після них ідуть видання, засновані трудовими колективами підприємств, організаціями та установами, громадськими організаціями, радами народних депутатів, іншими державними органами, установами.

Домінуючу позицію в інформаційному просторі держави сьогодні посідають електронні засоби масової інформації, хоча за кількістю об'єктів теле-бачення і радіо становлять усього 11,6 відсотка від загальної кількості об'єктів поширення ін-формації - до Єдиного державного реєстру під-приємств та організацій України за станом на 20.02.97 р. внесено 752 телерадіоорганізації (з них 28 дер-жавних). На початок 1998 року Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення видала ліцензії 516 організаціям, з них 253 теле-організаціям, 211 радіоорганізаціям, 52 телерадіо-організаціям. Причому 109 з них комунальні, а 383 - недержавні.

Усе більш відкритою стає політична анга-жованість окремих ЗМІ. Війна компроматів, мані-пулювання громадською думкою, прихована рек-лама витісняють з екранів та сторінок об'єктивну інформацію, підмінюють свободу слова, переконань, гласність.

Значних фінансових труднощів зазнають ре-гіональні теле- й радіокомпанії. Різко скоротилось вітчизняне відеовиробництво. Погіршується мате-ріальний стан журналістів, особливо регіональних ЗМІ.

Щорічно після закриття газет і журналів сотні журналістів залишаються без роботи. Одночасно посилюється тиск на журналістів політичними, еко-номічними і адміністративними методами. Чиняться перепони у виконанні ними професійних обов'язків з боку владних структур, у тій чи іншій формі від-роджується цензура. Переслідування журналістів ве-дуться і в судовому порядку.

Узагалі, рамочні умови діяльності націо-нальної преси, радіо, телебачення є одним із най-важ-ливіших питань, які треба розв'язати для ус-пішного розвитку демократичного суспільства в Україні. Треба зазна-чити, що в законодавстві Ук-раїни при-діляється певна увага цій проблемі. Хоча Україна посідає одне з перших місць в СНД за кількістю законів, присвячених діяльності мас-медіа, проте рівень використання цих законів на практиці, на жаль, залишає бажати кращого.

Головне досягнення наших законів - це за-конодавче скасування цензури. Ч. 3 ст. 15 Кон-сти-туції так і говорить "Цензура заборонена".

Але в законодавстві України чимало супе-реч-ностей. Зокрема між ст. 32 і 34 Конституції України. Ч. 2 ст. 32 наголошує: "Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфі-денційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інте-ресах національної безпеки, економічного добро-буту та прав людини". Ці положення утруднюють виконання пресою своїх функцій, на яке дає право ст. 34. У ч. 2 цієї статті говориться: "Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір". Це право значно обмежується ч. 3 даної статті: "Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання роз-го-ло-шенню інформації, одержаної конфіден-цій-но, або для підтримання авторитету і неуперед-женості право-суддя". Як ба-чимо, список обмежень досить такі великий. Крім того, недоладність у дусі Дж.Оруелла містить ч. 1 ст. 34 Конституції України. Вона, зокрема, гарантує пра-во на свободу думки, що в принципі є особистою справою людини.

З 4 березня 1995 року почала діяти постанова пленуму Верховного Суду за №4 "Про відшко-ду-вання моральної шкоди", в якій ідеться про меха-нізм виз-начення розміру відшкодування мо-ральних збитків, встановлення їх межі. Проте необ-хідно від-разу заз-на-чити, що здебільшого під час розгляду подібних справ на цей документ поси-лаються рідко.

Чекає на своє законодавче вирішення щодо виз-начення розміру моральних збитків доцільність уве-дення державного мита під час подання такого позо-ву. Слід визначити його в розмірі 10% від позовної суми. Думається, у такий спосіб будуть зменшені астрономічні суми, що висуваються жур-налістам і редакціям і менше буде необгрунтованих скарг.

Сьогодні серед можновладців різних рангів є чимало прихильників підтримки тільки тих ЗМІ, які ведуть так звану "державницьку політику". А від "незручних", надто сміливих газет і окремих жур-налістів чиновники від влади та їх підручні нама-гаються у будь-який спосіб позбутися. Прикладів таких чимало, але головне (і це тривожно!), що ця тенденція існує ось уже кілька років і ніякі закони поки що