Рис. 3.

Багатовекторна комуні-кація. Вона характеризується постійною зміною ролі комуніканта і комуніката та має діалогічну форму мов-лення.

Рис. 4.

Одновекторна чи багатовекторна комунікація має ще й інші назви — монологу та діалогу.

Монолог є одновекторним типом спілкування, що не вимагає комунікативної ре-ак-ції комуніката. Як форма мовлення, монолог являє собою най-більш розлоге й логі-ч-но організоване повідомлення під час спіл-ку-вання. У лінгвістичній науці виділяють монолог внутрішній, агі-та-ційний (сугестивний), драматичний, ліричний, розповідний.

З погляду комунікації монолог є цікавим з тієї причини, що у ньо-му, як у мовній формі, криється одновекторне спілкування, яке ха-рак-теризується природною спрямованістю процесу комунікації від ко-му-ні-кан-та до комуніката. Найчастіше такого типу спілкування дотримуються в ЗМК, коли комунікація являє собою процес спіл-кування з масою або публікою, хоч і на персональному рівні подіб-на од-но-спрямованість процесу цілком можлива. Недоліком моноло-гіч-ного спілкування є те, що результативність процесу комунікації без-посередньо не береться до уваги і стає незрозумілим, успішно чи неуспішно завершилося спілкування. Реакція комуніката при цьому може відстежуватися спеціальними соціологічними службами; ре-зуль-тати такого обстеження можуть свідчити про успіх чи неуспіх процесу комунікації.

Ще один, багатовекторний тип комунікативного процесу — це діалог, що є роз-мовою між двома або кількома особами. Особ-ли-ві-стю діалогічного спілкування є зміна ролей комуніканта й комуні-ката. Ініціатива у спілкуванні переходить від одного до іншого. Комунікант стає ко-му-нікатом і навпаки. Завдяки новітнім техноло-гі-ям ця багатовек-тор-ність робить масове спілкування багатогран-ним і повноцінним, ос-кільки створюються умови для ефективного обміну інформацій-ни-ми продуктами, більш повно реалізуються ін-те-реси маси, задоволь-няються індивідуальні потреби, своєчасно уточнюються по-зи-ції її представ-ни--ків.

3. На основі типів комунікації та інших ха-рактеристик комунікативного процесу ви-ді-ляють різні види комунікації. Так, Г. Г. По-чепцов пропо-нує розрізняти комуніка-цію за кількістю співрозмовників: внут---рі-ш--ня ко-мунікація (розмова з самим собою), між-людська (дві осо-би), комунікація в ма-лих групах (3—5 осіб), публічна (20—30 і біль-ше осіб), організаційна (100 і більше) та масова (1000 і більше) [По-чепцов Г. Г., 1999, 8—9]. Такий поділ цілком допустимий, якщо є аргумент, який можна використати для пояснення того, чому малою групою необхідно вважати 3—5 осіб, а не 3—7 або чому організацією треба вважати 100 і більше осіб, а не 80—100.

В основі видів комунікації лежить не так кількісний показник, як які-сний, що засвід-чує причини особливої організації процесу спіл-ку-вання. По-перше, думання, озвучен-ня думок не є видом комуні-ка-ції, це особ-ливий вид психічної активності людини. По-друге, спіл-кування “сам з собою” та-кож є особливим видом психічної ак-тив-но-сті, що межує з клініч-ними станами особистості і не є in natu--ви---дом спілкування.

Таблиця 1.

Одновекторна

комунікація | Багатовекторна комунікація

Комунікація з особою | Міжособистісна

(інтерперсональна)

комунікація | Групова

комунікація

(у малих групах)

Комунікація з групою | Міжгрупова

комунікація | (у великих групах)

з публікою | з масою | публічна | масова

Ринково-медійна комунікація | Віртуальна

комунікація

Монологічна форма | Діалогічна форма

Кілька зауважень до видів комунікації згідно з табл. 1.

Групова комунікація являє собою систему найчастіше міжособи-сті--сних нере-гульованих зовнішніми факторами сто-сун-ків, завдяки чо-му кожен комунікант може виступити в ролі комуніката. Така ко-му-нікація може відбуватися у різних групах — малих, великих, ду-же великих, які називаються публікою або масою.

Публікою називається така група осіб, які об’єднані лише духов-но, по-дум-ки, але розпорошені та фізично відокремлені [Tarde G., 43]. Публі-ка, на думку Tarde’а, є продуктом поширення періодичної преси, що об’єднала різних людей як споживачів інформації духов-но.

Масою називається суспільна гетерогенна (неоднорідна) група лю---дей, що є анонімними, фізично розпорошеними й відокремле---ни-ми, неорганізованими до співпраці [Blumer H., 185].

Ринковомедійна комунікація є результатом розвитку комунікації з масою людей на засадах економічних, коли маса розглядається як група індивідуальних споживачів інформаційної продукції [Goban-Klass T., 214]. При цьому однобічними є суспільні зв’я-зки з джере-лом комунікації, не на належному рівні усвідомлю-ється ринкова ма-са людей як потенційно можлива духовно-суспільна єдність.

Віртуальна комунікація виникає у лоні масової комунікації в ре-зуль-таті процесу глобалізації масової комунікації, виникнен-ня му-ль-ти-медійних систем, що веде до зміни самої природи комуні-ка-ти-в-но-го процесу, багатовекторність якого настільки стає склад-ною, що комунікатор одночасно отримує роль і комуніканта, і кому-ні-ката. Ця одночасність є продуктом віртуального (можливого) пе-ре-бу-ван-ня в одному й тому ж часі й просторі багатьох комуні-ка-то-рів завдя-ки технічній можливості фізично об’єднуватися в глобаль-ні інфор-ма-ційні надсистеми.

4. Природа комунікативного про-цесу цікавить багатьох уче---них. Наявність близько 200 ви--значень цього явища, про що ми говорили у минулій ле-к-----ції, є яскравим свідчен-ням того інтересу.

Якщо на найпростішому рів--ні уявляти кому-ні-ка-цію як си---сте-му з трьох елементів, так, як уявляли її здавна:

мовець—твір—спів-роз-мовник

то можна виділити кілька спо-собів репрезентації стру-к-тури спілкування. Оскільки структурні зв’язки в системі комунікації можуть виконувати роль актів, процесів, дій, операцій, то мова йде, власне, про способи репрезентації комунікативного процесу.

На думку McQuail’а (1994), можна виділити чотири типи комунікації, які, по суті, репрезентують аспекти комунікативного процесу, частково його фази: моделі трансмісії (А), моделі ритуалу (Б), моделі привернення уваги (В) і моделі рецепції (Г).

Для при-кладу розглянемо кілька мо-де-лей явища комунікації, що допоможе нам збагнути при-роду спілкування (цит. за [По-чепцов Г. Г., 1999, 10—17; Goban-Klas, 52—79]).

А. Загальна модель комунікації як трансмісії. Ця модель виражає одновекторну суть комунікативного процесу:

відправник одержувач

Комунікативний процес розглядається як процес передачі ін-фор-ма-ції.

Модель всесильної пропаганди, або модель Чакотіна (Tchakhotine). На підставі особистого досвіду заняття гітлерівською пропагандою німецький емігрант у Франції Серж Чакотін представив психологічну модель проведення масової пропаганди. На його думку, гітлерівська пропаганда здійснювалася на засадах теоріїї Павлова про вироблення умовних рефлексів у тварин. Техніка пропаганди трималася