Серед розглядуваної групи побудов трапляються й такі, що містять перше речення, котре потребує роз’яснення, бо в ньому повідомляється, можливо, не всім відоме й зрозуміле - як у наведеному далі випадку: Для мене завжди найточнішої і найприйнятнішою естетичною формулою була та, яку висунув Грільпарцер, - різниця між: життям і мистецтвом така ж сама, як між виноградом і вином. У першому реченні автор говорить про те, що він поділяє естетичну формулу Грільпарцера, а потім, після тире, в другому реченні розкриває, роз’яснює її зміст - напевно, для того, щоб краще була зрозуміла його точка зору.

Звернімося далі до безсполучникових конструкцій іншого типу: перше речення містить повідомлення про 1) невідповідність, незвичність чого-небудь, яке-небудь відхилення від норми, очікуваного, 2) чиїсь волюнтативні дії, відчуття, стан чого-небудь, 3) об’єктивну оцінку, давану кому-, чому-небудь, а друге речення мотивує, спеціально розкриває зумовленість того, про що сказано в першому реченні. Порівняйте: Перед поїздкою в Канчипурам я зустрівся з міністром у справах кооперації в уряді штату Тамілнаду. Він повідомив, що без допомоги держави ткачі практично неспроможні організувати кооператив - для цього у них немає грошей; Тетяна та Микола згадують славнозвісні вологодські різьблені палісади та північний льон. І це чудово: люди знають і люблять землю, на якій вони виросли; Вчительку історії Наталію Михайлівну я знаю давно. Людина допитлива, вся в пошуках, і з нею завжди цікаво розмовляти: не визнає шаблонів ні в думках, ні в учинках; Довгоногий Георгій побіг із чайником за окропом, у цей час поїзд рушив. Георгій - назад. Ми кинулись відчиняти двері, а вони не піддавалися - заклинило.

У наведених фрагментах спостерігаємо вживання мотиваційних речень (1. для цього у них немає грошей, 2. люди знають і люблять землю, на якій вони виросли, 3. не визнає шаблону ні в думках, ні в учинках. 4. заклинило), необхідних для розкриття того, чим викликане явище, про яке йдеться в попередньому реченні. Це визнання неможливості чогось (1. Він повідомив, що без допомоги держави ткачі неспроможні організувати кооператив), емоційно-експресивна оцінка чого-небудь (2. І це чудово), перебування в певному психологічному стані (3. з нею завжди цікаво розмовляти), факт відхилення від норми (4. двері не піддавалися). Це поширені у мові побудови, бо конкретних реалізацій тих значень, про які було сказано вище, може бути досить багато. Як зазначається, "незважаючи на ясність змісту і придатність до самостійного вживання, ці речення все-таки мають певний ступінь смислової незавершеності. Вони несуть у собі якийсь невідомий для слухача елемент змісту, котрий підводить його до запитання "чому?" Зміст таких речень потребує мотивації”[44].

Близькі до розглянутих і конструкції, в яких виокремленість складових речень визначається такими їхніми функціями: перші речення є аналітичними повідомленнями характеристично-оцінного типу, другі слугують для обґрунтування, підтвердження повідомленої характеристики. Наприклад: Ім’я "Райдужне" дали новому селищу... І неспроста: всіма барвами веселки грають оздоблені керамічними плитками, прикрашені візерунковими дерев’яними наличниками та гайочками будинки-садиби; Завод працює стабільно, програму минулого року, наприклад, виконав іще в жовтні; Дедалі більшої сили та дикості набуває в нашому житті гласність: важко назвати таку ланку, що була б закрита, захищена від принципової критики.

У першому фрагменті неповне речення I неспроста слугує для характеристики факту, після повідомлення про який воно наводиться. Друга предикативна одиниця перемикає увагу вже на новий зміст - у ній говориться про те, в яких справді веселкових тонах оформлені будинки, й цей зміст виступає як підтвердження того, що сказано в попередньому реченні. Аналогічно розчленовується на два речення фраза з другого прикладу: спочатку дається речення, котре повідомляє: характеристику роботи заводу Завод працює стабільно, потім речення, в якому йдеться про конкретний факт строки виконання заводом програми минулого року. З наведеного факту видно, що програму виконано достроково, й тому друге речення знов-таки виступає в ролі обгрунтування, підтвердження сказаного в першому реченні.

У третьому прикладі, що також має форму фрази, перше речення виражає характеристику стану справ: Дедалі більшої сили та дієвості набуває в нашому житті гласність. У наступному реченні, що йде після двокрапки, повідомляється вже новий зміст, і його призначення, як і в розглянутих випадках, слугує підтвердженням думки, висловленої в попередньому реченні.

Ще один різновид безсполучникових конструкцій також характеризується виразним розмежуванням ролі їхніх складових частин. В одній предикативній одиниці повідомляється щось про відображувану дійсність, а в другій - щось із приводу сказаного в першій, що-небудь у зв’язку з першим повідомленням. Як і в аналогічних випадках побудови складносурядних конструкцій, - тут немає ніяких підстав для злиття сенсів окремих частин у єдиний, синтезуючий сенс, зберігається чітка самостійність семантичного наповнення кожної частини. Розглянемо приклад: Але актор загалом не сумовитий і печальний, він діяльний і ні до чого не буває байдужим. І наполегливий, коли треба підтримати або захистити. У нього гострий язик і сміливість думки - інакше звідки взялися б оці комічні персонажі, так яскраво висміяні, ці гротескні фігури на кшталт Никоновича в "Пані міністерші" Е.Мушина або Гастона Вальтьє зі "Школи неплатників" Л.Вернейля та Ж.Бера.

Будова третьої фрази - це дві предикативні одиниці, графічною межею яких є тире. Перша предикативна одиниця передає зміст - характеристику актора. Друга містить суть: що можна гадати про