Таким чином, ми зіставляємо перше речення з першого фрагмента й ССЦ з другого фрагмента, що складається з речень, у яких повідомляється про дії дрозда та реакцію господині. Йдеться про повадки птаха в конкретній ситуації. Тільки розповідь про всю ситуацію (сірий співочий дрізд... унадився в наш город) розкриває смисл: яка поведінка птаха в спостережуваних умовах. Це і є головний предмет мовлення в усьому фрагменті, про його вибір ми дізнаємося з першого абзаца, що передує аналізованому ССЦ. Речення з першого фрагмента теж містить висловлювання про предмет мовлення, має самостійне значення. Друге речення в цьому фрагменті не входить в обсяг основного предмета мовлення, а має супровідно-розширювальний характер, тобто повідомляє подробицю, деталь, другорядний предмет мовлення (що "обслуговує" основний). В обох прикладах семантико-синтаксичпі одиниці - речення та складне синтаксичне ціле - виконують функцію елементарного висловлювання про предмет мовлення (але в одному випадку це нерозчленоване висловлювання, в іншому ж - розчленоване ).

Зіставимо в аналогічному плані одиниці, шр мають описову семантику. Ми беремо два приклади з описовим висловлюванням, знову одне - речення, друге - ССЦ. Деяка їхня схожість полягає в тому, що опис спостережуваного дано в "срібних" тонах. Порівняйте: Срібною сережкою завис у небі місяць. Він повернувся до хлопців у Західну півкулю. Що ж, заслужена нагорода. Ще трохи, й полярна ніч почне гаснути. Лижники взяли курс на "СП-27"; Маківку зими за її іскристі, сяючі сніги називають срібною. Тепер у лісопарку саме срібна пора. Променистий покрив, підсинений морозцем, укутав землю. Запах снігу, гіркуваті аромати сосни.

Перший фрагмент: описове значення має перше речення Срібною сережкою завис у небі місяць. Наступне, розширювального значення, переводить уже на інший предмет мовлення. В другому фрагменті опис створюється з допомогою складного синтаксичного цілого. Про його зміст "попереджує" речення Тепер у лісопарку саме срібна пора. Й далі йде єдність із трьох речень, що розкривають те, який же вигляд має лісопарк срібної пори: Променистий покрив, підсинений морозцем, укутав землю. Запах снігу, гіркуваті аромати сосни (два номінативні речення подані в одні фразі). Як бачимо, і речення, й складне синтаксичне ціле виражають семантику опису. Крім того, їх зближує те, що вони передають думку в єдиному (самостійно цілісному) явищі. Та вся справа в тому, що це різні реальні явища. В першому випадку мовиться про зовнішній вигляд, етап одного предмета (місяця), в другому про стан природи, складніший за компонентами, котрі до нього входять, і ця особливість проявилася у використанні не одного, а трьох речень. Але стан предмета й стан природи мислиться в кожному випадку як єдине явище, тому смислова структура ССЦ набуває цілісного, неподільного характеру.

Формування семантико-синтаксичних одиниць пов’язане з особливостями розумової діяльності людини. З одного боку, в них знаходить відображення така категорія, як акт мислення, що являє собою одиничний вияв розумової діяльності, спрямованої на встановлення зв’язків, котрі характеризують наявність об’єкта дійсності. Один акт мислення знаходить вираження в реченні. Крім того, в свідомості людини існує логічна картина світу, що склалася в процесі багатовікового пізнання, життєвої практики. В цій картині, зокрема, виділені як окремі самостійні явища, про які ми думаємо, повідомляємо, на основі спостереження яких робимо висновки, судимо про щось і т.д. Це наприклад: чиясь дія, форма існування чогось, стан кого-, чого-небудь, характеристика кого-, чого-небудь, процес, факт, стан справ, картина, пейзаж, зовнішній вигляд, портрет, неможливість чогось, необхідність чогось, властивість кого-, чого-небудь, відмінність кого-, чого-небудь, вибір із чогось, здійснення чогось і т.д. У складі цих явищі дійсності є прості й складні, крім того, на загальну картину накладаються певні конкретні уточнення - часові, ситуативні, в тому числі й суб’єктивні. Для однієї людини стан справ як явище постає однозначним, повідомлення про нього відображує тільки один акт мислення, інша ж бачить його в різноманітності вияву, а це вимагає в мовленнєвому викладі застосування одиниць, що поєднують вираження кількох актів мислення. Тобто, в одному випадку, якщо явище має нерозчленований характер, для повідомлення про нього достатньо одного речення, що перебуває у співвідношенні з одним актом мислення. Якщо ж явище складене, розчленоване, то необхідним є поєднання речень (тобто складне синтаксичне ціле), щоб виразити думку про це явище.

Предметом мовлення звичайно є зміст думки про окремий аспект, явище дійсності, позначене самостійністю в плані тематичного розвитку тексту, тобто в тематичній організації контексту (ті змістові аспекти, про які йдеться). Дуже часто предмет мовлення збігається з мисленим змістом, що відображує окремі явища дійсності, "занесені" в загальну логічну картину світу (наприклад: подія, процес, пейзаж, портрет, зіставлення й т.п.). Та особливості побудови тексту залежать не тільки від характеру явища, про яке мовиться, а й від намірів автора, його підходу до розкриття теми. Про можливості глибокого осмислення плину, ходу явищ дійсності та відображення цього в структурі тексту свідчать, наприклад, особливості членування тексту на глави в романі Л.М.Толстого ’’Війна і мир". У цілому ряді випадків тут дві окремі глави являють собою в сукупності умисно розчленовану оповідь про цілісну подію (наприклад, глава VII закінчується: "Так просимо ж обідати до нас", - сказав він, а VIII починається: Запало мовчання). І.Р.Гальперін, звернувши увагу на ці риси індивідуальної манери Л.М.Толстого, слушно зазначає, що таким чином виділяються ті частини події, ті дії персонажів, котрі набувають своєрідної цілісності, самостійності, а перенесення оповіді з однієї "ділянки"