Комп’ютерна техніка входить у діяльність людини своїми апа-рат-но-програмними засобами у вигляді автоматизованих робочих місць (АРМ), інформаційно-пошукових систем (ІПС), автоматизованих ін-фор-маційних систем (АІС), експертних систем (ЕС), банків даних (БД), інформаційних мереж тощо. Ця техніка не просто включається у виробничу діяльність людей, вона формує новітні технології, витіс-ня-ю-чи традиційну, що пов’язано з соціально-психологічною і професій-ною періорієнтацією та адаптацією виробників. Природно, що зміна найменшого технологічного ланцюжка порушує весь технологічний процес, робить переоцінку всіх задіяних у даній сфері виробничих технологій. Тому соціальна адаптація комп’ютерної технології — це соціально складний процес, що зачіпає інтереси установ і виробників. Ця новітня технологія примушує переосмислити навіть сам процес виробництва. Так, трапилося з редакційно-видавничими технологія-ми, які завдяки комп’ютерній техніці гуманізувалися, оскільки майже кожній людині став доступним процес виготовлення оригіналу-маке-та на персональному комп’ютері.

Комп’ютерні технології зачепили інтереси кожного працівника ін-фор-маційної сфери, змусили його позбавитися виробничих стереоти-пів, дбати про підвищення своєї кваліфікації, освоїти нову техніку, змі--ни-ти культуру виробництва, виробничі стосунки. Так, комп’ю-тер-ні технології фактично переорганізували редакційно-видавничий про-цес у бік розширення зони функцій редакції і скорочення функцій друкарні. Процеси макетування, верстки перейшли в редакцію, а дру-карні залишилися процеси поліграфічного відтворення та тиражу-ван-ня. Завдяки програмному забезпеченню, спеціально зорієнтованому на видавничу діяльність, перестають існувати окремо процеси набо-ру, коректури й правки. Технологічно це може бути єдиний процес, цілісність якого залежить від програмного продукту.

Якісне, високотехнологічне виготовлення носіїв інформації зумов-лене суспільною необхідністю виробляти досконалі, естетично офор-м--лені носії інформації, потрібні для розвитку людини й суспільства в цілому, збереження й передачі інформації з покоління в покоління, формування інформаційної системи суспільства, розвитку науки, тех-ні-ки, культури тощо. Будь-який текст, від кількох надру-кова-них ряд-ків до багатотомного видання, є неоціненним джерелом інформа-ції, вмістилищем духу народного, інформаційним каналом між ми-нув-ши-ною і прийдешністю. Кожен текст є проявом загаль-нона-род-ної інфор-маційної системи, в якій живе дане покоління. В ос-ми-сленні цієї значимості тексту більш важливою й вагомою зда-ється робота друкарки, складальника, коректора, які своєю працею створюють справді графічні шедеври національної культури.

Для інформаційної системи суспільства технологія виготов-лення но-сіїв інформації не є індиферентною (байдужою). Адже від швидкості, зо-крема, друкарських процесів залежить швидкість роз---повсюдження ін-фор-мації. З погляду природного, передача ін-фор-мації має бути латент-ним, безперебійним, прискореним проце-сом, і будь-які збої, що зачі-па-ють ці характеристики процесу пере-дачі інформації, згубно позна-ча-ють-ся на самій же природі. Інфор-маційні технології в суспільстві як соціо-ло-гізовані способи й про-це-си передачі інформації, на відміну від природ-них, є певним чи-ном громіздкими, уповільненими процесами через ни-зь--кий рівень автоматизації, диспропорцію між здатністю вводити й виво-дити інформацію, неспроможністю оперативно переробляти й видавати великі інформаційні масиви, фіксувати їх на паперових чи інших носіях. Відкритість і свідома регульованість інформаційних про-це-сів у суспіль-стві, з одного боку, позитивний факт, бо дозволяє робити селекцію ін-формації, визначати канали її поширення тощо. Інформаційні потоки у певному соціумі завжди суспільно регульо-вані, і в цьому полягає сам механізм розвитку й існування соціаль-них інформаційних систем, де різні суспільні інститути — від осо-би до певного колективу — впли-ва-ють на формування інформа-ційних потоків. А з іншого боку, є негатив-ним явищем, оскільки стороннє втручання в сокровенне інформаційних процесів не зав-жди коректне, буває надто суб’єктивним.

Отже, активний розвиток інформаційних технологій у наш час, що спричи-нив фор-му-вання цілої інформаційної індустрії, пов’яза-ний із впливом науково-технічного прогресу на систему масової комунікації. “У 80-ті роки,— пише О. В. Зернецька,— карди-наль-но змінився сві-товий ландшафт у галузі масової комунікації через низку глобальних трансформацій, що відбулися в ній. Передусім, це технічні відкриття та технологічні зміни останньої чверті ХХ ст. Вони забезпечили стрімкий розвиток НЗМК, зокрема кабель-ного і супутникового телебачення. За одне десятиліття індустрі-ально розвинені країни перейшли від однієї телевізійної епохи до іншої, яку можна назвати епохою нечуваного роз-квіту всіх видів те-ле-бачення” [Зернецька О. В., 54]. Диджитальна рево-люція, як пише далі О. В. Зернецька, тобто використання в техніці запи-су, передачі та обробки інформації за допомогою бінарних кодів, спри-чи-нила тектонічні зміни в глобальних процесах масової комуні-кації. Во-на стала початком глобалізації системи масової комуні-кації, що про-яви-лося, зокрема, в конгломеруванні мас-медіа з ком-п’ютерною мульти-ме-діа. Утворюються великі компанії, концерни, конгломе-рати, групи, у володіння яких входять різні ЗМК. Мульти-медіа-концерни у сфері масової комунікації стають ознакою нашого часу.

Україна з часу проголошення незалежності теж стала на шлях глобалізації системи масової комунікації, розвитку власної інфор-ма-ційної індустрії. Ми відчули потребу у фор-муванні свого, вла-сного інформаційного простору, не залежно-го від Москви. “Якщо раніше,— писав А. З. Москаленко,— абсолютну більшість стано-ви-ла компартійна преса, то нині картина докорінно змінилася” [Масо-ва комунікація, 7]. Збільшилася кількість періодичних видань на-при-кінці 90-х років. Створення недержавних ЗМК поряд з дер-жа-в-ни-ми засвідчило те, що в Україні будується демократичне суспіль-ство. За даними А. З. Москаленка, серед засновників видань, які роз--пов-сюджуються по всій Україні, перше місце посідають комер-ційні структури, друге — приватні особи, третє — наукові та науко-во-виробничі установи, четверте й п’яте відповідно поділяють орга-ни державного управління та громадські організації. Більшість ви-дань із загальнодержавною та зарубіжними сферами розповсю-джен-ня (54%) засновані недержавними структурами.

На сьогодні, за даними комп’ютерного банку Держкомінформу (довідка № 301/4 від 06.09 2000 р.), загальна кількість періо-дич-них видань в Україні понад