Будова фрази, в особливості ж періоду, виразно відтворює будову думки. Особливо помітно це у паралельних синтаксичних конструкціях, котрі дозволяють підкреслити логічний бік висловлювання, коли однакові в чомусь за змістом висловлювання займають однакові позиції і це робить виклад думки чітким і прозорим. Як зазначає А.П. Коваль, якщо певні факти виступають в однакових конструкціях, то це сприяє їх об’єднанню під час читання, наштовхує на певні узагальнення, дає можливість зіставляти однакові, контраст чи нерівнозначні факти, охопити всю картину одним поглядом, виділити в ній найбільш суттєве.

Паралельні синтаксичні конструкції дозволяють чітко сформулювати суму ознак певного явища, відмінності між явищами, диференціацію явищ[46].

У фразах, виражених складними реченнями, будову думки виявляють порівняльні конструкції типу "якщо..., то...", які використовують у доведеннях, різного типу міркуваннях, а також при веденні полеміки для порівняння авторських і цитованих думок.

Чіткий розподіл кадрів в реченні або простих речень в складному дозволяє читачеві краще "розглянути" зображення. Збій в такому розподілі порушує нормальний хід комунікативного акту.

Із визнання зображувального характеру тексту випливає й рекомендація: "Упродовж розвитку періоду ... слід по можливості рідше змінювати точку зору, з котрої ви показуєте предмет, не відхиляти без належної послідовності уваги від однієї особи до іншої, від однієї сторони предмету до іншої"[47].

Деякі дослідники навіть, не маючи на увазі обговорювати зображувальний характер мовленнєвих конструкцій, звертають увагу на нього. Нагадаю аналіз Л. Булаховським формування композиційних рис літературних мов"[48], міркування В. Іцковича з приводу синтаксичної норми російської мови, присвячені неоднозначності мовних конструкцій"[49], пояснення А. Лурія про складність "семантичної інверсії"[50], більшість спостережень Б. Мучника над порядком слів[51].

Інакше і не може бути. Адже мета повідомлення - представити читачеві фрагмент дійсності під визначеним кутом зору.

Інша справа, що в художніх текстах перед нами живопис, а в практичних - більш скупі та схематичні, графічні, сказати б, засоби.

Таким чином, в горизонтальній побудові тексту привертають увагу три якості, які моделюють комунікативний акт: темо-рематична побудова за правилами мисленнєвої операції підведення; стихійне виникнення сегментації через сусідство слів; наявність визначеної спрямованості процесу зображення.

Що стосується вертикальної будови тексту, то привертає увагу, що сприймання твору забезпечується порівневим перетворенням змісту в тезові фрази. Цьому сприяє побудова тексту за принципом "складуваної парасольки", коли нижчі рівні ніби "вставляються” вищі. Розглянемо ієрархію рівнів тексту в порядку розгортання інформації, тобто так, як звичайно будує повідомлення автор, і зворотньо до того, як сприймає його читач, поступово, на основі переозначень, підіймаючись до рівня твору. (Щоправда, автор будує своє мовлення не лише від спільної теми повідомлення до абзаців та фраз, але й під впливом використаних слів і словосполучень, абзаців перебудовує в процесі творення вже збудований текст. Однак, основний напрям для автора - від ідеї твору до його нижчих рівнів).

Йдучи у вказаному напрямі, і орієнтуючись на зміст твору, ми виділимо передусім два самостійні рівні: рівень ідеї, поняття, теми, який представлений закінченим твором, і рівень тези, представлений блоком, частиною твору, котра могла б існувати і як самостійний твір. Самостійними ми називаємо ці рівні тому, що вони виступають чи могли б виступати як окремий твір, їх властивість - перебувати в оперативній пам’яті тільки в згорнутому вигляді, конспективно. В такому вигляді вони здебільшого зберігаються, пізніше і в довгочасній пам’яті.

Перехід від блоку до блоку відбувається звичайно за допомогою композиційного вузла, в котрому підбивається підсумок попереднього блоку і називається тема нового.

Композиційні вузли, у котрих у згорнутому вигляді представлено зміст попереднього і наступного - по черзі прочитання - блоків (або одного із сусідніх блоків) і вказано зв’язок між ними, - являють собою найважливіший механізм, який організує процес читання, місця згину в "складувати парасольці".

З рівня сполучення слів автор ніби починає знову будувати текст в зворотному напрямі, подібно до того, як читач, засвоївши всі повідомлення, при перечитуванні по-новому сприймає його нижчі рівні. Цей поворот пов’язаний з тим, що внутрішня будова синтагми впливає на її зовнішні зв’язки. У цьому специфічно проявляється властивість, спільна змісту всіх рівнів - згадуваний вже принцип "складуваної парасольки".

Повідомлення, блок, синтаксичне ціле, фраза і навіть сполучення слів дані, наче декілька разів: у згорнутому (заголовок повідомлення, композиційний вузол в блоці, абзацна фраза в абзаці, перший член фрази, головне слово в сполученні слів) і в повному вигляді (увесь текст). У той же час в слові у мові передбачено позиції, котрі можуть бути заповнені або навіть