На землях сучасної Кам-боджі буддизм став поширюва-тися з II-IV століття. В державі Бапном (кит. Фунань) першими проповідниками були вихідці з Індії. Тривалий час буддизм співіснував з індуїзмом (до XIII — початку XIV ст.). Згодом буддизм став домінуючою, а потім і державною релігією; офіційним заступником кам-боджійського буддизму був проголошений монарх. Оста-точно позиції тхеравади утвер-дилися за царя Джаявармані VII (1181-1220 pp.).

На території М'янми в V ст. у результаті синкретизму буд-дизму з місцевим культом натів утворився специфічний бірман-ський буддизм, який тривалий час співіснував з індуїстськими культами Вішну та Шиви. Різноманітність культів зумовила виникнення тантричного буддизму. У 841 році племена м'янма створили місто Паган, що в середині XI ст. стало столицею імперії. За царя Аніруда (1044-1077 pp.) офіційною релігією Паганської імперії став сінгальський буддизм тхеравадського напряму. В XIV ст. держава розпалася на безліч невеликих царств та князівств. Відродження бірманської держави зі столицею Янгон (Ран-гун) відбулося в період правління династії Конбаунів (1752-1885 pp.). Буддизм тхеравадського напряму став інтеграль-ною частиною політичної системи: сангха була реформова-на відповідно до адміністративного устрою держави. Всі мо-настирі підкорятися адміністративній раді (судхамма), керу-вав якою татанабаїн («охоронець порядку»).

V XIII ст. з'явилися перші тайські держави. Одна з найбільших — Сукхотай — стала центром буддизму. В 1350 році виникла держава Аютія (Сіам), а з середини XV ст. у ній розвинувся індобуддистський культ девараджі («бога-царя»). З 1782 року до влади прийшла бангкокська династія Чакрі, за якої буддизм тхеравадського напряму став державною релігією.

На території сучасного Лаосу буддизм був поширений ще до утворення першої лаоської держави Лансанг (XIV ст.). У Лансанзі буддизм як пануюча релігія включав у себе еле-менти тхеравади та махаяни, а також вішнуїстського та шиваїтського культів. Золота статуя Будди на ім'я Прабанг, що була подарована кхмерським царем королю Лансангу, була проголошена заступницею королівства, а її місцезнаходжен-ня стало столицею держави (Луангпрабанг). Новий розквіт буддизму відбувся за короля Суліньявонгса (1637-1694 pp.).

Після його смерті Лансанг роз-пався на три держави, між якими почалися міжусобні війни, що призвели до занепаду як держав, так і буддизму. У XVIII ст. лаоські держави потрапили у васальну залежність від Сіаму.

З XV ст. почалася європей-ська колонізація азіатських країн, що суттєво підірвало по-зиції буддизму. Так, поступове завоювання М'янми Англією, що тривало понад 60 років, призве-ло до ліквідації двох засад буд-дизму: монархії та інституту татанабаїна, в результаті чого цент-ралізована сангха перетворила-ся на общини і перестала бути активною політичною силою. Місцева влада, яка була постав-лена англійським урядом, прий-няла християнство.

У 1893 році почалася фран-цузька колонізація Лаосу. За конвенцією 1895 року, з трьох лаоських держав була збережена одна — Луангпрабанг, над якою був встановлений французький протекторат. У 1928 році французька адміністрація ухвалила постанову про реорганізацію лаоської сангхи за типом таїландської та про проголошення буддизму державною релігією. З отри-манням незалежності іншими країнами Південно-Східної Азії почалося відродження буддистських організацій.

1.1. Школи хінаяни

Історично хінаяна поділяється на ряд шкіл. Тхеравада — найбільш рання школа, яку утворили найфанатичніші послідовники Будди одразу ж після його смерті. Вони прагнули зберегти в пам'яті кожне слово, кожний жест, кожний епізод з життя вчителя. Тхеравадисти вважають Будду земною істо-тою, яка досягла перетворення завдяки своїм виключним можливостям через 550 перероджень. За їх розрахунками, Будда з'являється серед людей кожні п'ять тисяч років.

З тхеравади виділилась стхавиравада — найдавніша з 18 шкіл, що зберегла в своїй традиції найбільш архаїчні елементи. Вона виникла в результаті розколу сангхи близько 350 р. до н.е. її патріархом було проголошено Тхера Моггампутта Тисса, великого чудотворця, який очистив сангху від єресі й утвердив стхавираваду як офі-ційну традицію буддизму в державі Ашока. Прихильники цієї школи вважали Будду ре-альною особою, наділеною як слабкими, так і надлюдськими якостями. За їх тради-цією, Будда закликав утримуватись від зла, акумулювати в собі лише добро.

Стхавиравада, в свою чергу, склада-лась з цілого шерегу шкіл. Ватсипутрія утворилася близько 280 року до н.е. Во-на виголошувала, що існує якась постійна матеріальна субстанція, яка визначає при-роду людської індивідуальності. Послідов-ники цієї школи вважали, що практична реалізація карми неможлива за межами існування особистості. Основним цент-ром поширення став район Аванті. Ця школа проіснувала до IX століття. Сарвастивада — ще одна з шкіл стхавиравади. Її засновником вважається архат Катьяніпутра, який на третьому буддистському соборі виголосив ідею сарвам асти (все існує). Вона визнає лише Абхидхарму-пітаку як канонічне творіння. Саутрантика — найпізніша школа стхавиравади. Виникла вона близько II ст. до н. е. Найбільшим духовним авторитетом корис-тується в ній Ананду, один з улюблених учнів Будди, який склав Сутра-пітаку. Зас-нував цю школу Уттара.

У наш час серед прихильників хінаяни найбільш поширені течії дхамамаютика-нікайя, маха-нікайя та інші. Під «нікайя» розуміють, скоріш, школи в буддистській громаді або ж поділ прибічників певної школи серед буддистів однієї країни.

ІІ. Махаяна

Першим значним відгалуженням у початковому буддизмі була течія маха-сангхіків, що виникла в IV ст. до н. е. (у перекладі — «велика громада»), яка, в свою чергу, поділялась на самостійні школи — локотторавадінів, праджнапти-вадів і кайтіанів. З її середовиша пізніше виникло вчення, шо до початку І ст. н. е. перетворилося в самостійний напрям у буддизмі — махаяна. Це відбулося, відповідно до традиції, в кінці І ст. н. е. при кушанському царі Канішці, який скликав буддистський собор.