для друку) -відомості, які не можуть бути оприлюднені в журналістських публікаціях. Інформація надається репортерові для його особистого ознайомлення з даними та власної оцінки їх. Для уникнення непорозумінь посадовим особам рекомендується не використовувати цей спосіб спілкування з журналістами, за винятком тих випадків, коли йдеться про екстремальні або неординарні ситуації, і тільки після консультації з відповідальним за контакти з пресою.
Корупція, адміністративні злочини, зловживання посадових осіб своїми повноваженнями – це серйозні проблеми, з яким, безперечно, журналісти можуть і повинні боротися; проте це не позначає, що кожен політик, кожен чиновник на державній службі повинен бути ворогом преси і вступати з нею в конфлікт. “Медіа-війни”, що влаштовуються на гроші конкуруючих політиків або політичних партій, є не єдиною формою такого протистояння: часто журналіст, група журналістів або окреме видання оголошують війну посадовій особі, котра в той чи інший спосіб викликала їхнє незадоволення. Ці конфлікти, навіть якщо не призводять до відставки або звільнення “жертви”, в будь-якому разі негативно відбиваються на виконанні посадовими особами їхніх обов'язків. Однак, на жаль, в найближчий час консенсус між владою та пресою навряд чи можливий.
ВТРУЧАННЯ В ПРИВАТНЕ ЖИТТЯ
“Монікагейт” – напевно, найгучніший з усіх скандалів ХХ століття, пов'язаний з оприлюдненням подробиць особистого життя президента США Клінтона – привернув увагу громадськості до питання правомірності втручання преси в особисті справи індивіда. Для нас, українців, це також особливо актуально через інший гучний скандал, пов'язаний з Президентом України Леонідом Кучмою, на якого протягом років збирав компромат офіцер служби безпеки, користуючись прихованою звукозаписуючою апаратурою. Інформація, добута таким способом, за законом не може бути доказом у суді. Проте закон не забороняє оприлюднювати її в пресі, що подекуди є набагато небезпечнішим для того, кого ця інформація стосується, аніж юридична відповідальність.
Американська медіакорпорація “CBS”, як і більшість інших значних закладів мас-медіа в США, чітко визначає обмеження на користування електронними засобами стеження. Співробітники цих компаній не можуть займатися стеженням за допомогою електронних засобів, якщо воно є незаконним; якщо ж вони мають хоч якісь сумніви щодо законності таких дій, то повинні отримати письмовий дозвіл від президента компанії після консультації у юридичному відділі. Приховані камери дозволяється використовувати для таємної зйомки подій у громадських та напівгромадських місцях, а в приватних – тільки в тому випадку, якщо це не є втручанням в особисті справи людини. Запис телефонної розмови за допомогою радіопристрою може бути здійснений тільки після отримання на це згоди всіх, хто бере участь у розмові, до її початку. Запис чи підслуховування усних розмов за допомогою радіопристрою дозволяється тільки в громадських та напівгромадських місцях, у приватних місцях лише з дозволу всіх учасників розмови.
Редакції західних засобів масової інформації мають доволі широкі права на збирання інформації та прийняття рішень відносно можливості оприлюднення тих чи інших матеріалів. Репортер, наприклад, може без попередньої домовленості звернутися до посадової особи в громадському місці, включити мікрофон або камеру і почати запис бесіди, навіть якщо співрозмовник цього не хоче. Плівка з записом стає власністю редакції. Той, хто був підданий такому інтерв'ю, незалежно від того, чи він є представником влади, чиновником чи приватною особою, не може завадити оприлюдненню записів. Журналіст має право і на прихований запис розмови, в якій сам бере участь; проте прихований запис розмови, в якій репортер участі не брав, за законами більшості західноєвропейських держав є протизаконним. Але не забороненість деяких методів збирання інформації законом не робить їх виправданими з точки зору етики; тому редакції беруть на себе встановлення обмежень у цій галузі. Зокрема, більшість редакцій вимагають від своїх журналістів попереджати інтерв'юйованих про початок запису. Винятки стосуються тільки тих випадків, коли йдеться про скоєння злочину, махінацій. Проте зловживання прихованими камерами засуджується. Використання відзнятих прихованою камерою або записаних за допомогою прихованих диктофонів плівок розцінюється часто як порушення принципу недоторканості особи (що, втім, не заважає західним експертам аналізувати добуті злочинним шляхом плівки з записами приватних розмов Президента України).
Основним принципом, яким західні журналісти керуються, вирішуючи, чи варто подавати той чи інший матеріал, є принцип нейтрального ставлення до наслідків, описаний в розділі 5. Це стосується, як правило, і матеріалів, що являють собою втручання в особисте життя людей, в тому числі і несанкціоноване. Проте принцип нейтрального ставлення до наслідків публікації не завжди діє адекватно. Наприклад, в “Етичних правилах для преси, радіо та телебачення” – кодексі журналістської етики Швеції – є цілий ряд позицій, що суперечать цьому принципу:
Ретельно зваж усі “за” і “проти”, вирішуючи, чи варто публікувати ті повідомлення, що можуть порушити недоторканість приватного життя. Відмовся від публікації, якщо вона не являє собою інтересу для широкої громадськості.
Будь гранично делікатний, повідомляючи про самогубство або спробу самогубства, беручи до уваги почуття рідних, не забувай про недоторканість приватного життя.
З граничною обережністю поводься з публікацією матеріалів про жертви злочинів та нещасних випадків. Зваж усі “за” і “проти” перед оприлюдненням імен та публікацією фотографій, враховуючи стан людей і виявляючи повагу до рідних та близьких.
Не підкреслюй расову приналежність, національність, стать, професію, приналежність до політичних партій та угрупувань або віросповідання героїв своїх матеріалів, якщо це може мати зневажливий характер або не має значення до аудиторії.
Ретельно зваж, чи не зашкодить людині згадування його імені в публікації. Не називай імені людини, якщо цього не вимагає інтерес громадськості.
Тут же зазначено, що журналіст