має брати до уваги можливі наслідки публікації, відповідно до правил професійної етики. З іншого боку необхідно враховувати значущість інформаційного повідомлення та інтерес, який воно являє для громадськості. Іншими словами, в тих випадках, коли інтереси суспільства вимагають розголошення якоїсь інформації, може бути виправданий відступ від принципів етики. Нейтральне ставлення до наслідків, таким чином, пов'язане з дилемою, вирішення якої можливе в кожному конкретному випадку, залежно від обставин.
ДЖЕРЕЛА ТА СПОСОБИ ОТРИМАННЯ ІНФОРМАЦІЇ
Збираючи факти, журналіст звертається до різних джерел інформації: індивідуальному (людина), колективному та документальному.
Етичні норми, що регламентують отримання інформації від людини, засновані на тому, що жодна людина не зобов'язана надавати журналісту ті чи інші відомості. Переконуючи людину надати інформацію, журналіст може діяти переконанням, мотивуючи своє прохання; не можна залякувати співрозмовника, провокувати марнославство, заохочувати спроби за допомогою преси звести власні рахунки. Якщо люди відмовляють у наданні відомості для створення позитивного матеріалу, це може бути вказівкою на негативне ставлення до цієї людини.
До колективних джерел інформації, що використовуються в ході формального та неформального спілкування, належать збори, наради, конференції, засідання “круглих столів” та клубів, прес-конференції, бесіди в неофіційних умовах. Цінність такого роду джерел зумовлена природою спілкування (демократизм, критика, самокритика), що допомагає журналісту точніше зорієнтуватися в явищі, ситуації, проблемі, розширити свої уявлення про них, перевірити свої спостереження, знайти цікаву тему.
Часто журналісти звертаються до документів, що являють собою будь-які зафіксовані знання, що можуть бути використані для довідок, вивчення, доведення. Знайомство з ними слід починати з дозволу автора. Звичайно, це правило далеко не завжди виконується з огляду на неможливість його виконання в багатьох випадках.
Західні ЗМІ (окрім, звичайно, жовтої преси, для якої поняття “джерела інформації” дуже розмите й відносне) приділяють величезну увагу саме достовірності та надійності джерел, а також чесному та правомірному отриманню інформації журналістами.
Наприклад, вимоги до журналістів при одержанні інтерв'ю, які ставлять американські ЗМІ, можуть видатися нам чимось неймовірним.
“Заборонено одержання інтерв'ю, які не є спонтанними і непідготовленими, якщо це не схвалено особливим чином президентом компанії, що може здійснюватися лише у виняткових та незвичайних ситуаціях, коли інформаційна важливість інтерв'ю очевидно перевищує збитки, яких завдає ця процедура. Ступінь, у якому інтерв'ю не є спонтанним і непідготовленим, має бути показаний в інтерв'ю.
Інтерв'ю не є спонтанним і непідготовленим, якщо питання ставляться інтерв'юйованому заздалегідь, або є угода не згадувати певну загальну ділянку при розгляді конкретних питань, чи відео-, аудіозапис або копія інтерв'ю надається інтерв'юйованому для схвалення або для участі у процесі редагування.
Об'єкт інтерв'ю не повинен мати права вибору інтерв'юера, а об'єкт репортажу – права вибору кореспондента, який призначений для взяття інтерв'ю чи висвітлення події. ”
Цей стандарт є чимось далеким і недосяжним для журналістики пострадянських країн, де інтерв'ю, особливо з високими посадовими особами або зірками шоу-бізнесу, бувають відрежисовані до найменшої деталі. Крім того:
“Слід уникати інтерв'ю з жертвами нещасних випадків та інших трагічних ситуацій чи з їх родичами, за винятком випадків, коли вони є суттєво важливими для матеріалу; наприклад, проливають світло на те, що сталося чи вказують на обставину, яка може допомогти у майбутньому уникнути трагічних ситуацій. Необхідно виявляти стриманість, звертаючись із проханням про таке інтерв'ю і беручи його. Ні в якому разі не брати інтерв'ю і не робити спроб його взяти в особи, яка за всіма ознаками перебуває у стані шоку. Не намагатися взяти інтерв'ю до того часу, поки дозвіл на нього не буде одержано від інтерв'юйованого”.
Ерік Фіхтеліус у своїй книзі “Десять заповідей журналістики” таким чином змальовує етичний бік процесу інтерв'ю:
“Слід поважати права людини, в якої ви збираєтеся брати інтерв'ю. По можливості відгукуватися на її побажання дізнатися про передумови інтерв'ю до його проведення: в якому ЗМІ воно з'явиться, у зв'язку з чим, який предмет обговорення. Репортер може розповісти співрозмовнику про мету інтерв'ю, його характер, висвітлити тематику обговорюваних питань.
Якщо об'єкт інтерв'ю критикують за те чи інше рішення, він повинен мати чесний шанс відповісти на критику. На жаль, багато репортерів часто ігнорують цей принцип. Це нечесно й неетично по відношенню до респондента. Інтерв'ю не повинне бути пасткою для вашого співрозмовника. Він повинен мати можливість відповісти на звинувачення, спрямовані на його адресу. З іншого боку, кореспондент не зобов'язаний оголошувати всі запитання заздалегідь. Він має право поставити їх у підхожий момент, вимагати уточнення якоїсь відповіді, а інколи і здивувати співрозмовника несподіваним запитанням.
Монтаж запису інтерв'ю також повинен здійснюватися чесно. “Так ” не замінюють на “ні”, відповіді передають повністю, не перекручують і не скорочують так, щоб викривити зміст висловлювань. Запитання репортера не замінюють на інше. На репортера покладається величезна відповідальність.
Будь-яка людина, до якої ви звертаєтеся з проханням дати інтерв'ю, має право відмовитися і право вимагати від журналіста (редакції) виконання певних умов. Редакція, зі свого боку, має право ці умови відхилити, якщо вони є для неї неприйнятними. Це не заважає журналістові намагатися поставити питання, які він готував для інтерв'ю, цій людині в іншій ситуації. Відмова давати інтерв'ю не може перешкоджати рішенню редакції донести до своєї аудиторії факти або критичні висловлення з даного питання. До 1956 року в Швеції існувало своєрідне табу: якщо особа відмовляється давати інтерв'ю з певного питання, ЗМІ повинні замовчувати все, що його стосується. Зараз цього немає, і редакції не замовчують критику на адресу таких людей. Журналіст також має право вказати