РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

Партійно-радянська преса України: злети на фоні падіння

ДЕЩО З ІСТОРІЇ ПИТАННЯ

Перемога “робітничо-селянської” більшовицької революції в Росії у жовтні 1917 року справила величезне враження на українське суспільство, адже переважна кількість національної території країни відносилася до Росії, а отже, події в метрополії прямо впливали на долі її населення. Ідейно-політичне розшарування у звязку з новим поворотом революції, політичні гасла та звернення, надії і сподівання, що друкувалися на сторінках тогочасних газет, віддзеркалюють реальний стан суспільства, збудженого не тільки можливістю, а й необхідністю прийняття історичних рішень.

Вище було розглянуто історію появи і становлення більшовицької преси в ході “медового” періоду її розвитку в Україні.

Врешті з перебігом історичних подій ситуація в Україні радикально змінилася. “Друга людина” після Леніна в Росії, Л. Троцький, очоливши наркомат військових справ, разом з Й. Сталіним зумів поставити в Червону армію10 мільйонів пролетарів і селян, використовуючи одночасно і пропаганду, і терор. А Червона армія вирішила майже всі національні проблеми Росії, в тому числі й українську.

Компартійна влада в Україні встановлювалася тричі, і щоразу в ході громадянської війни, тобто насильницьким шляхом. Червона армія приходила в населені пункти, які були зруйновані й спалені, в яких не було продуктів, не було промисловості, де було дезорганізоване населення. Тобто радянська влада встановлювалася на руїні. Це позначалося й на розвиткові преси. Значну роль в її становленні відіграли військові газети Червоної армії.

Почалася історія цієї армійсько-партійної преси від видань, які ще не визначали навіть місця свого виходу в світ: “Бюллетень Военно-революционного комитета Х армии”, київського “Бюллетеня комитета Юго-Западного фронта” (лишається невідомим, якого саме комітету), або у 1918 р. “Известия армейского исполкома 1-й армии” чи “Борьба с контрреволюцией. Орган революционных войск 2-й армии Восточного фронта”.

Згодом цей загін преси був упорядкований і, так би мовити, від партизанщини перейшов на регулярну основу: видавати їх було доручено відповідним політвідділам та штабам, як, наприклад, “Борец за коммунизм. Издание Политотдела 1-й Заднепровской дивизии (ст. Ново-Алексеевка)” або “Борец за свободу. Издание штаба особой группы Украинской Советской армии”, збереглося 35 її номерів, виданих у Катеринославі. Там же у 1919 р. видавався “Бюллетень Военного совета Екатеринославского крепостного района”. В Одесі видавався в 1919 р. “Голос красноармейца” - видання політвідділу реввоєнради 1-ї Української радянської армії. Часописи видавалися навіть під окремі воєнні кампанії - наприклад, “Долой Деникина” (1919 р.) - орган політвідділу радянскої армії, або “Добьем Врангеля!” (1920 р.), що друкувалася в Купянську.

У 1919 р. під однією назвою “Красная звезда” виходило кілька видань:

газета Харківського губкому КП(б)У і політуправління Харківського окружного військового комісаріату,

видання Політвідділу (так в оригіналі - авт.) Н-ської стрілецької дивізії,

орган Київського Воєнно-Окружного Агітаційно-просвітницького управління,

орган реввоєнради Н-ської Радянської Армії,

орган реввоєнради Південного фронту.

Врешті почала видаватися головна армійська газета - щоденна “Красная Армия”, орган народного комісаріату у військових справах.

Лишається додати “Красную правду” - орган Н-ської дивізії та “За правду” - орган політвідділу 57-ї дивізії Радянської Армії - і в цілому можна уявити цілий прошарок преси часів громадянської війни.

Зміст пересічного номера складали розпорядження й накази командування, політвідділу, поради у справі вивчення марксизму, повідомлення з передової, листи червоноармійців, пропагандистські матеріали щодо міжнародного становища, положення в тилу тощо.

Звернімо увагу: весь цей прошарок складається майже виключно з преси російськомовної. По-перше, це робилося з огляду на принципові положення пролетарського інтернаціоналізму. По-друге - з міркувань більш практичних: на той час у складі більшовицьких військ в Україні саме українців було не більше 12 відсотків. Значно більше їх було у Петлюри, Махна, під командуванням Головного повстанського штабу Ю. Мазуренка тощо.

1920-1921 роки принесли порівняно більше розмаїття у світ преси збройних сил. Дався взнаки досвід, як військовий, так і газетярський. Почалася певна спеціалізація: замість, так би мовити, загальноармійських видань почали виходити ”Красный кавалерист. Орган политотдела кавалерийских частей Киевского военного округа”, “Красный моряк. Орган политотдела обороны западным сектором Черного моря”, “Красный Черноморско-Азовский флот”. Цікавим є приклад видання з красномовною назвою “Листок больного и раненого красноармейца”, від якого збереглося 4 номери за 1920 рік.

Від тих часів розпочалася й історія чекістської преси, зокрема, від газети із зловісною назвою “Красный меч. Орган Политотдела Особого корпуса войск ВУЧК”. Ось рядки з номеру за 26 січня 1919 р. цього видання, що передають настрої тогочасного карального апарату, а отже й партії, що ним керувала:

“Для нас нема і не може бути старих засад моралі і гуманності, вигаданих буржуазією. Нам усе дозволено... Жертви, яких ми вимагаємо, - рятівні жертви. Вони встеляють шлях до світлого царства Праці, Свободи і Правди. Кров? Нехай кров, якщо тільки нею можна забарвити в червоний колір сіро-білий стяг старого розбійницького світу” (переклад С. Горєвалова).

Згодом, при повній підтримці з боку партії, яка першою від цієї організації й постраждала, зросла ціла низка відповідних “галузевих” газет, тобто видань НКВС - “На варті Жовтня”, “На страже социализма” (Сталінська область), “Радянський вартовий” (Харківська область) тощо.

Зовсім екзотичним на цьому тлі здається “Пулемет” - “Листок сатиры и юмора. Приложение к газете “Красный боец”, на сторінках якого у 1920 р. знайшлося місце для глузування з ворогів революції та з власних боягузів - але справжні проблеми воєнного будівництва його редактори порушувати не насмілювалися.

Склався певний досвід видання одноденних газет: “Красным бойцам” - “Однодневная газета “Помощи фронту”, або