Молодіжні течії: ХІППІ. А що там за дверми?

Сексуальна революція 60-х уперше спробувала звести воєдино, примирити відносини людини з небесами і з самим собою. Вона прагнула дозволити вікову дилему внутрішньої свободи і свободи тіла. Доля-музика, життя в комунах на лоні природи, теорія і практика східних містичних вчень перетворювала людину цивільну в просто нормальну людину.

Америка. Середина 60-х. Уряд що женеться народ у В'єтнам, воювати за чиїсь інтереси. Серед студентів і інтелігенції знайшлися люди, не бажаючі жити в ногу згодом, які розхитали устої, прийнявши на себе основний удар з боку цивiльного суспільства, викладаючи свободу душі і тіла.

На їх мовах, як на дріжджах, підіймалося нове покоління розслаблених, не бажаючих воювати і працювати (абсолютно аморальних, з точки зору стрэйт) покоління хіппі. Вони називали себе дітьми кольорів, одягалися в сексуально зухвалий одяг, слухали незрозумілу музику, говорили неквапливо. Ці люди були першим і єдиним щасливим поколінням, що змінювало мир біля себе за своєму образом і подобою, упевнені в своїй правоті. З'явилися хіппі в передмісті Францисько, в районі Хейт-Ешбері. Місцеві власті не звертали на них серйозної уваги, аж до літа 67-го року, назване згодом Золотим Літом Любові), коли відбувся перший фестиваль піп і доля музики в Монтері. Біля 50.000 з Покоління Закоханих спрямувалися в Монтері в яскравих бусах, потертих "Levis", з дзвінкими дзвониками, в квітчастих, химерних платтях. Велике справжнє свято без колон і маршів, свято, де на сцені розвівалося знамено "Любов, Квіти і Музика". Спонтанний виплеск радості, емоцій, що стали легендарними концерти під відкритим небом: Big Brothers & Janis Joplin, Jefferson Airplane, Greateful Dead. А ще море любові і розуміння, усмішки і щасливі особи... Хіппі - люди мистецтва. Вони виявили себе в музиці, літературі, театрі і живописі. Віддано полюбивши авангардизм і футуризм, побачили в них найбільш точне відображення своєї душі. Дали, Босх, Ель Греко, Марк Крокував і інші, що творили на грані нереального і божевільного. Письменники і поети - Роберт Хайнлайн, Річард Бах, Карлос Кастанеда, Кен Кизі, Артур Рембо, Герман Гессе. Музика, яка живе і по сьогоднішній день ( "The Beatles", Jefferson Airplane, Janis Joplin, "The Doors", "Pink Floyd"). З легкої руки хіппі доля-музика проникла в театр. З'явилися м’юзикли і доля-опери "Волосся", "Томмі", "Іїсус Христос-суперзірка", по яких були зняті фільми, популярні досі. У одному з фільмів 60-х є красивих момент: коханці довго із закритими очима обмацують долонями обличчя один одного. Виявилося, що мир можна пізнати шкірою. Легендарний Джім Моррісон написав в своїй розповіді "Око": "Спитайте будь-кого, який з почуттів він берег би вище за інших. Більшість відповість: зір, погоджуючись “ли-шиться миллиона глаз на всем те-пе ради двух в черепе”. Осліпши, ми могли б жити і, можливо, виявити мудрість. Без дотику ми б звернулися в дерев'яні колоди". Усвідомивши тіло як гігантське око, тончайший інструмент для спілкування з миром, хіппі полюбили свою матеріальну оболонку, почали пестити, пестити і розвивати її. І зовсім не методами культуоізму і аеробіки, що дають зовнішній результат, а таємними шляхами розширення свідомості, відкриттям третього ока. Психоделізм був властивий всьому стилю життя, починаючи від розмов і поведінки до світоглядів і одягу. Ключовим поняттям в справі удосконалення пізнання став ЛСД. З його допомогою здійснювалися подорожі в підсвідомість (тріпи), відчуття реальності навколо себе з абсолютно нової точки зору. Але... це було помилкою. Прихильність до наркотиків стала відділяти цих людей від нормального, людського спілкування, від спілкування з самою природою. Негласний хіпповський кодекс свідчить: "Чим більше ти стаєш самим собою, тим ти красивіше. Кожний з людей - сама цікава на світі особистість. Кожний." І коли ряд таких чудових особистостей збиралися воєдино, вони вже не могли розлучитися, внаслідок загальної душевної прихильності. Хіппі займали кинутий будинок або розбивали палатковий табір, щоб поселитися там, на найближчі рік-два.

Незвичайно привабливим цим людям здавався Схід: спокійний, повільний, навантажений в споглядання. Благовання і дорогоцінні масла, гірлянди кольорів і відокремлені хатини ченців-відлюдників манили хіпповський народ, як свічка мошок. Частину що шукають віру захопилася Харе Крішной (з подачі Махаріши і "Бітлз", їм зосереджених), деякі поглибилися в непроникний Тібет, назавжди загубившись у високогірних монастирях, переважна ж більшість вважала за краще вивчати основи Дзен-буддизму, не відриваючи тулуба від рідного ліжка. З безлічі засвоєних релігій хіпи, крім вегетаріанської кухні, винесли принцип "не убий брата молодшого" (т. е. кролика, баранчика і т.п.), заперечення всяких воєн і насильства, ненависть до грошей і способів зароблення оних. Окрема тема,- совхіпі - явище, що не має аналогів в світі андерграунда. Раніше так називали волохатих студентів, мандрівних автостопом, протестуючих проти служби в армії і повсякденного насильства. Знаходячись в обмеженому просторі тоталітарної держави, і змушені жити в умовах жорстокої боротьби, радянські хіппі були набагато дружнішим, ніж їх західні побратими. Щоб вижити, вони повинні були згуртуватися, об'єднатися. Гоніння на хіпів придбавало вигляд травлі. Дуже часто влаштовувалися облави, спійманих били, стригли, всіляко принижували (пригадайте фільм "АССА").

У той час 80-х у Києві хіппі збиралися в Стекляшке, Морозке, Верхньому і Нижньому Парижі. Знайшли для себе і Андріївський спуск, тоді ще напівзруйнований. Сиділи до ночі у високій траві Замкової гори, дивилися на зірки, пиляй портвейн, грали на гітарі, міркували