План.

1. Історія взаємозв'язку наук | 2

2. Механізми зв'язку науки і практики | 5

3. Задачі і проблеми взаємодії наук на прикладі біології і фізики | 10

4. Шляхи взаємодії наук | 15

5. Пізнавально-психологічний бар'єр і його подолання | 18

Список літератури | 19

Історія взаємодії наук.

Поділ наук, приведшее до виникнення фундаментальних галузей природознавства і математики, розгорнулося на овний хід починаючи з епохи Відродження (друга половина ХVв.). Об'єднання наук спочатку було відсутнє майже цілком. Важливо було досліджувати частковості, а для цього було потрібно, насамперед, виривати них з їхнього загального зв'язку. Однак щоб уникнути того, щоб усе наукове знання не розсипалося б на окремі, нічим не зв'язані між собою галузі, подібно бусинкам при розриві нитки, на яку вони були нанизані, вже в XVII в. стали пропонуватися загальні системи з метою об'єднати всі науки в одне ціле. Однак ніякого внутрішнього зв'язку між науками при цьому не розкривалися; науки просто прикладалися одна до інший випадково, зовнішнім образом. Тому і переходів між ними не могло бути.

Так у принципі обстояло справу до середини і навіть до кінця третьої чверті Хіхв. У цих умовах поділ, що продовжувався темпами, що наростали, наук, їхнє дроблення на усе більш і більш дрібні розділи і підрозділи були тенденцією, не тільки протилежної тенденції до їх об'єднання, але і що утрудняла й ускладнювала цю останню: чим більше з'являлося нових наук і чим дробнее ставала їхня власна структура, тим сутужніше і складніше ставало їхнє об'єднання в загальну єдину систему. Унаслідок цього тенденція до їхньої інтеграції не могла реалізуватися в досить помітному ступені, незважаючи на те, що потреба в її здійсненні давалася взнаки з усі наростаючою силою.

Починаючи із середини XIX в. тенденція до об'єднання наук уперше знайшла можливість із простого доповнення до протилежній їй тенденції (до їх диференціації) придбати самодостатнє значення, перестати носити підлеглий характер. Більш того, з підлеглої вона усе швидше й усе повніше ставала домінуючої, пануючої. Обидві протилежні тенденції як би помінялися своїми місцями: раніш інтеграція наук виступало лише як прагнення до простого утримання всіх галузей наукового знання, що роздрібнилося; тепер же подальша диференціація наук виступила лише як підготовка їхньої справжньої інтеграції, їхнього дійсного теоретичного синтезу. Більш того, що наростало об'єднання наук стало здійснюватися саме через подальшу їхню диференціацію і завдяки їй.

Порозумівалося це тим, що аналіз і синтез виступають не як абстрактно протипоставлені один одному протилежні методи пізнання, але як злиті органічно воєдино і здатні не тільки доповнювати один одного, але і взаємно обумовлювати один одного і переходити, перетворюватися один в іншій. При цьому аналіз стає підлеглим моментом синтезу і поглинається їм як свою передумову, тоді як синтез безперестану спирається на аналіз у ході свого здійснення.

Перша найпростіша форма взаємодії наук – їх "цементація". В другій половині XIX в. уперше визначилася тенденція в розвитку наук від їхньої ізольованості до їхнього зв'язування через проміжні науки. У результаті дії цієї тенденції в еволюції наук із другої половини XIX в. почалося поступове заповнення колишніх пробілів і розривів між різними і насамперед суміжними в їхній загальній системі науками. У зв'язку з цим рухом наук від їхньої ізольованості до виникнення наук проміжного, перехідного характеру стали утворюватися сполучні ланки ("мости") між раніше розірваними і зовні соположенными одна біля інший науками. Основою для знову виникали проміжних галузей наукового знання служили переходи між різними формами руху матерії. У неорганічній природі такі переходи були виявлені завдяки відкриттю процесів взаємного перетворення різних форм енергії. Перехід же між неорганічною й органічною природою був відбитий у гіпотезі Энгельса про хімічне походження життя на Землі. У зв'язку з цим Энгельс висунув представлення про біологічну форму руху. Нарешті, перехід між цією останньою і суспільною формою руху (історією) Энгельс освітив у своїй трудовій теорії антропогенезу.

У самому природознавстві вперше один з переходів між раніше роз'єднаними науками був створений відкриттям спектрального аналізу. Це була перша проміжна галузь науки, що зв'язала собою фізикові (оптикові), хімію й астрономію. У результаті такого їхнього зв'язування виникла астрофізика й у якомусь ступені астрохимия.

У загальному випадку виникнення таких наук проміжного характеру може мати місце, коли метод однієї науки як новий засіб дослідження застосовується до вивчення предмета іншої науки. Так, у наш час виникла радіоастрономія як частина сучасної астрофізики.

Незабаром після спектрального аналізу виникла хімічна термодинаміка, що з'єднала хімію з раніше вже зв'язаними між собою механікою і навчанням про теплоту (у виді термодинаміки). Потім до них приєдналося навчання про розведені розчини й електрохімія, у результаті чого виникла фізична хімія.

Більш докладно я хотіла б розповісти про історію биофизики. Біофізика як наука початку формуватися ще в Хіхв. Багато фізіологів того періоду вже працювали над питаннями, що у даний час є об'єктом біофізичного дослідження. Так, наприклад, що видається фізіолог И.М.Сєченов (1829-1905) був піонером у цій області.

Використовуючи методи фізичної хімії і математичний апарат, він вивчав динаміку дихального процесу й установив при цьому кількісні закони розчинності газів у біологічних рідинах. Він же запропонував називати область подібного роду досліджень молекулярною фізіологією.

У цей же період відомий фізик Гельмгольц (1821-1894), розробляючи проблеми термодинаміки, намагався підійти до розуміння енергетики живих систем. У своїй експериментальній роботі він детально вивчав роботу органів зору, а також визначив швидкість