З розвитком фізичної і колоїдної хімії фронт робіт в області биофизики розширюється. З'являються спроби пояснити з цих позицій механізм реакцій живого організму на зовнішні впливи. Велику роль у розвитку биофизики зіграла школа Леба. У роботах Леба (1859-1924) були виявлені фізико-хімічні основи явища партеногенезу і запліднення. Конкретну фізико-хімічну інтерпретацію одержало явище антагонізму іонів. Узагальнююча книга Леба "Динаміка живої речовини" була видана на багатьох мовах. У 1906р. переклад цієї книги був виданий у Росії. Пізніше з'явилися класичні дослідження Шаде про ролі іонних і колоїдних процесів патології запалення. У 1911-1912р. у російському перекладі виходить його фундаментальна праця "Фізична хімія у внутрішній медицині".

Перша світова війна призупинила на якийсь час бурхливий розвиток науки. Однак у Росії уже в перші роки після Великої Жовтневої революції розвиткові науки приділяється велика увага. У 1922 р. у СРСР відкривається "Інститут биофизики", яким керує П.П.Лазарєв. У цьому інституті йому вдається об'єднати велика кількість видатних учених. Тут С. И. Вавилов займався питаннями граничної чутливості людського ока, П.А.Ребиндер і В.В. Єфімов вивчали фізико-хімічні механізми проникності і зв'язок між проникністю і поверхневим натягом. С.В.Кравков вивчав фізико-хімічні основи кольорового зору і т.д. Велику роль у розвитку биофизики зіграла школа Н.К.Кольцова. Його учні розробляли питання впливу фізико-хімічних факторів зовнішнього середовища на клітки і їхні структури. З ініціативи Н.К.Кольцова в Московському університеті була відкрита кафедра фізико-хімічної біології, керована його учнем С.Н.Скадовским.

Наприкінці 30-х років фізико-хімічний напрямок у біології розвивалося в Інституті біохімії ім.А.Н.Баха АН СРСР. В Всесоюзному інституті експериментальної медицини ім.А.М.Горького існував великий Відділ биофизики, у якому працювали П.П.Лазарєв, Г.М.Франк, Д.Л.Рубинштейн; останнім був написаний ряд навчальних посібників і монографій.

На початку 50-х м.м. був організований Інститут біологічної фізики і кафедра биофизики на Биолого-почвенном факультеті МГУ. Пізніше кафедри биофизики були створені в Ленінградському і деяких інших університетах.

Такий процес заповнення прірв між науками продовжувався і пізніше, причому в масштабах, що наростали. У підсумку знову виникали наукові напрямки перехідного характеру виступали як цементуючі собою раніше роз'єднані, ізольовані основні науки, на зразок фізики і хімії. Цим повідомлялася усе велика зв'язаність усьому науковому знанню, що сприяло процесові його інтеграції. Інакше кажучи, подальша диференціація наук (поява безлічі проміжних – міждисциплінарних – наукових галузей) прямо виливалася в їх більш глибоку інтеграцію, так що ця остання відбувалася вже безпосередньо через триваючу диференціацію наук.

Таке було положення речей приблизно до кінця першої половини Ххв. У наступні десятиліття відбулося посилення взаємодії наук і досягнення його нових, більш високих і більш складних форм.

Механізми зв'язку науки і практики.

Донедавна основним типом взаємодії науки і практики було впровадження тих або інших вже отриманих результатів наукового пошуку в промисловість, сільське господарство й інші сфери практики. У цьому випадку весь цикл – від фундаментальної ідеї до її практичного утілення виявляється переважно односпрямованим. У результаті часом розробляється і впроваджується не те, що потрібно споживачеві, а те, що вигідніше або простіше для тих, хто створює нову техніку.

Це істотно утрудняє оптимальне використання досягнень науково-технічного прогресу. У ході практичної реалізації ідеї, а іноді і після цього починають виявлятися непередбачені – і далеко не завжди бажані – ефекти. Вони, як правило, тим більше, ніж вже й однобічне розглядається і вирішується комплексна по своїй суті проблема. Ліквідація таких ефектів відволікає значну частину наукового і технічного потенціалу.

Звичайно, сьогодні ми можемо не знати точно, якими саме будуть у кожнім конкретному випадку небажані наслідки практичної реалізації нових науково-технічних досягнень. Але вже мається достатній досвід для того, щоб передбачати саму можливість їхнього виникнення і бути готовими до їх ліквідації. Ясно, що для цього необхідно спиратися на дані всього комплексу наук. Особлива роль належить тут наукам суспільним, покликаним оцінювати (і не тільки в цілому, але і на рівні окремих, конкретних науково-технічних нововведень) результати і тенденції науково-технічного прогресу з погляду інтересів розвитку суспільства й особистості.

Коли наука усе більше стає необхідною умовою розвитку, як виробництва, економіки, так і інших сфер громадського життя, сам процес практичного використання (а у визначеній мері й одержання) науково-технічних знань повідомлений стати чітко планованим і соціально організованим. З метою рішення цієї проблеми поставлено багато експериментів, у тому числі великомасштабних. Однак те, що ми дотепер знайшли і запустили в справу, далеко не завжди задовільно.

У нас є приклади зв'язку науки і виробництва: ЛОМО і "Электросила" у Ленінграді, інститут ім.Е.О.Патона в Києві, Московський автозавод ім.И.А.Лихачова.

Ясно, що проблема впровадження, а точніше, проблема створення сучасного механізму взаємодії науки і практики заслуговує – і вже давно! – глибокого і всебічного комплексного дослідження. Його необхідно організувати і почати якомога швидше, тому що кожний виграний рік обернеться багатьма зекономленими мільярдами $. І не тільки тими, котрі поки осідають у науці мертвим капіталом, але і тими, багаторазово великими, котрі нам могло б дати збільшення утилізації практично значимих наукових результатів.

Сказане торкається і взаємозв'язку науки з іншими сферами соціальної практики, такими, як виховання й утворення, охорона здоров'я й ін. Адже необхідність взаємодії суспільних, природних і технічних наук виникає всякий раз там, де приходиться керувати великою сферою спільної і цілеспрямованої діяльності людей, будь те программа регіонального розвитку або програма освоєння космосу, захист навколишнього середовища або вимір, оптимізація і стимулювання трудової діяльності і т.п. Комплексний підхід тут потрібний і для розробки програма розвитку відповідної