Аналіз літератури з проблеми дослідження свідчить про те, що сімейні стосунки - сильний специфічний виховний фактор і, в той же час, дуже раниме місце в сім’ї.

Привертають увагу роботи психоаналітичного напрямку, де стверджується, що психологічна позиція особистості залежить від послідовності народженості дитини в сім’ї, що ця позиція пізніше впливає на процес встановлення контактів з однолітками в школі.

Р.Калларе та інші, відстоюючи точку зору А.Адлера, що послідовність народженості індивіда впливає на шкільну адаптацію і визначає стиль взаємодії дитини з однолітками, провели дослідження 679 дітей, у яких були виявлені проблеми зі шкільною адаптацією. На основі інформації про черговість народження досліджувані були умовно поділені на наступні групи: єдиних, старших, молодших і “проміжних” дітей в сім’ї. В ході дослідження була отримана інформація про успішність та адаптацію цих дітей в школі.

Результати показали, що значні проблеми, пов’язані з адаптацією, спостерігаються у проміжних дітей. Їм характерні труднощі в навчанні.

Відомий психолог О.М.Леонтьєв вважав підлітковий період другим (після дошкільного) народженням особистості. Його ознакою є досить високий рівень самостійності, здатності до самовдосконалення і самовиховання, регулювання своєї діяльності на основі поставленої мети. Істотним моментом формування системи саморегуляції поведінки, стосунків з оточуючими у підлітковому віці є інтенсивний розвиток й упорядкування ціннісних орієнтацій, які виступають узагальненою характеристикою і показником реального процесу становлення особистості.

Особливо важливого значення у формуванні системи цінностей набуває сім’я, яка виступає тим безпосереднім первинним середовищем, завдяки якому дитина входить у систему соціальних зв’язків, завойовує ті чи інші норми поведінки. Стосунки з дорослими членами сім’ї є важливим фактором соціальної орієнтації підлітка в навколишній дійсності, бо саме тут закладаються основи оцінки дитиною різноманітних життєвих ситуацій.

Вплив сім’ї на підлітка сильніше впливу школи, суспільства в цілому. Це витікає із ряду особливостей, характерних для сім’ї. Наприклад, її малочисленність, що полегшує можливість безпосереднього емоційного контакту і міжособової взаємодії.

І.С.Кон вважає, що нема ні одного соціального чи психологічного аспекту поведінки підлітків, який би не залежав від їх сімейних умов.

Суперечливість поглядів батьків не дають можливості підлітку осмислити, хто із батьків правий, а хто ні, що добре, а що погано.

Необхідно згадати про нездоровий вплив на формування підлітка протирічь між соціальним становищем і емоційним настроєм батьків.

В сім’ях, де відношення батьків і дітей характеризуються байдужістю, лицемірством підліток важко оволодіває позитивним соціальним досвідом. Підліток в такій сім’ї рано втрачає здатність спілкування з батьками. Це тривожний симптом: приблизно 40% підлітків не бажають ділитися думками з батьками.

Стосунки із дорослими членами сім’ї є важливим фактором соціальної орієнтації підлітка і зумовлюють, певним чином, формування суб’єктивної стратегії його самоствердження.

Найвідчутніший внесок в теорію соціально-психологічної адаптації внесли Л.С.Виготський, А.Ф.Лазурський, В.І.Лєбєдєв, А.А.Налчартян, А.В.Петровський, Л.А.Петровська та інші вчені.

Соціально-психологічна адаптація являє собою:

- процес і результат активного пристосування індивіда до видозмінного середовища за допомогою найрізноманітніших інтеріоризованих соціальних засобів (дій, вчинків, діяльності);

- компонент дійового ставлення індивіда до світу, провідна функція якого полягає в оволодінні ним відносно стабільними умовами і обставинами свого буття;

- осмислення і розв’язання типових, переважно репродуктивних завдань і проблем шляхом соціального прийняття чи ситуативно можливих способів поведінки особистості, що конкретно виявляється в наявності таких психологічних феноменів, як оцінка, розуміння і прийняття нею навколишнього середовища і самої себе, їх будови, вимог, завдань тощо.

Соціально-психологічна адаптація завжди спрямовується полярними тенденціями - процесами адаптованості-неадаптованості, тобто тими психорегулятивними механізмами, які реально представлені у внутрішньому світі особистості.

Слід зауважити, що неадаптованість може відігравати не тільки негативну, а й позитивну роль. Вона означає існування суперечливих відношень між цілями і результатами. Ця суперечність природна і непереборна, проте в самій ній - джерело динаміки діяльності, її реалізації й розвитку. Водночас, неадаптованість є також ще й особливим мотивом, який спрямовує розвиток особистості і який виявляється в надситуативній активності, тобто специфічній привабливості дій із наперед невизначеним розв’язком.

Неадаптивність небажана, мабуть, тільки в тому випадку, коли вона виступає як дезадаптивність у ситуації постійної неуспішності спроб індивіда реалізувати мету або в ситуації утворення двох і більше рівнозначних цілей, що може засвідчувати про незрілість особистості, невротичні відхилення або результати експерементальної ситуації.

Для діагностики особливостей адаптованості підлітків було виділено три види соціально-психологічної адаптації:

1.Адаптованість. 2.Неадаптованість. 3.Дезадаптованість.

Після проведеного нами дослідження були отримані наступні результати:

- із 30% протестованих підлітків адаптованість виявлена у 18% учнів. Ці діти добре почувають себе в школі, у них багато друзів, безліч контактів з однолітками. Будь-які труднощі повсякденного життя вони зустрічають спокійно, розсудливо, без нервових зривів;

- неадаптованість виявлена у 8% учнів. Ці діти почувають себе невпевнено, у них занижена самооцінка, насторожено сприймають все нове, очікуючи небезпеки;

- дезадаптованість виявлена у 4% учнів. У цих дітей відсутнє бажання відвідувати школу, вони тримаються осторонь колективу, у них мало друзів, занижений інтерес до навчання. Реакція на труднощі, невдачі - нервові зриви.

Анкетування дітей, бесіди з ними та з класним керівником, аналіз творів показали наступне: підлітки виділяють три основні групи, в яких виникають конфлікти з батьками.

1 група - суперечки (розходження в судженнях, поглядах, спроби відстояти власну думку, переконати) - 69,1%;

2 група - сварки (гострі форми вербальної агресії, яким властива сильніша емоційна напруга, ніж суперечок; нерідко сварки супроводжуються використанням образливих слів, підвищенням тону; відсутність раціональної мотивації конфліктної ситуації) - 25,7%;

3 група - скандали (гострі вербальні і фізичні форми агресії, які супроводжуються криком, кривдженням, рукоприкладством тощо) -5,2%.

Тільки у 1,9% досліджених відзначили, що розбіжність