важли-вості гри для дитячого розвитку. Через уявні аспекти гри дитина навчається перебирати роль іншого — тобто бачити світ таким, яким бачать його інші, і від-риватися від егоїстичного світогляду. В результаті цього процесу діти навчаються відрізняти «я» від «мене». «Мене» — це «соціальне не я», таке «я», на яке реагу-ють інші. В пізніші дитячі роки та в ранньо-му підлітковому віці хлопчик або дівчинка навчаються входити в роль узагальненого іншого, тобто засвоювати більш абстрактні норми та цінності, на яких базується су-спільство. Всього цього дитина передусім навчається через кооперативну гру.
ПІАЖЕ
Третій великий теоретик "розвитку дитини, Піаже, відрізняється у своїх по-глядах від двох попередників. Піаже був психологом, який обґрунтовував біль-шість своїх ідей прямими спостережен-нями над поведінкою дітей. Ні Фройд, ні Мід не вивчали дітей безпосередньо. Як і Мід, Піаже набагато менше наголошував на значенні несвідомого, аніж Фройд; проте він написав набагато більше, аніж Мід, про емоційний розвиток дитини.
Для Піаже мала дитина від природи егоцентрична — вона бачить світ лише з тої позиції, яку вона посідає в ньому.І Діти мусять засвоїти ту істину, що існу-і ють інші люди, які мають думку та по-чуття, схожі на їхні, і вони потребують багато місяців, щоб засвоїти поняття, які дорослим видаються очевидними, — такі, як поняття швидкості, ваги або кількості;
Опанування мови є сутнісною складовою засвоєння таких понять. Дорога від его-центризму немовляти до повної дорослос-ті пролягає через кілька окремих етапів. На кожному з таких етапів, твердить Піаже, дитина поступово розширює свою спроможність осмислювати абстрактні по-няття та розуміти почуття інших людей. Лише у віці п'ятнадцяти років чи близько того діти набувають уміння опановувати складніші поняття логіки та умовиводів, а декотрі з них фактично ніколи не прохо-дять через цей етап. У традиційних культурах, де діти, батьки і дід та баба часто живуть у одній оселі, смерть здебільшого вочевидь пов'язується з послідовністю поколінь. Індивіди почувають себе часткою родини і більшої спільноти, що сприймаються безконечними, незалежно від скороминущості особистого існування. За таких обставин на смерть, мабуть, дивляться з меншою тривогою, аніж у вкрай нестабільному, індивідуалістичному соціальному середовищі новітнього світу.
СОЦІАЛІЗАЦІЯ ТА ІНДИВІДУАЛЬНА СВОБОДА
Оскільки культурне оточення, в якому ми народжуємося й дося-гаємо зрілості, настільки впливає на нашу поведінку, може здатися, що ми позбавлені будь-якого права на індивідуальність чи вільний вибір. Може скластися враження, що нас просто вкладають у напе-ред задані форми, які суспільство приготувало для нас. Деякі соціо-логи, коли пишуть про соціалізацію — і навіть про соціологію вза-галі! — дотримуються саме такого погляду, але він в основі своїй хибний. Той факт, що від народження до смерті ми втягнуті в спіл-кування з іншими, безперечно, формує наші особистості, цінності, які ми поділяємо, і нашу поведінку. Та соціалізація також сприяє формуванню нашої індивідуальності й свободи. В процесі соціаліза-ції кожен із нас розвиває в собі відчуття ІДЕНТИЧНОСТІ та свою спроможність незалежно мислити і діяти.
Цю думку легко проілюструвати на прикладі вивчення мови. Ні-хто з нас у дитинстві не винаходить своєї мови, і всі ми обмежені правилами лінґвістичного вжитку. Водночас, проте, розуміння мо-ви — це один з головних чинників, які вможливлюють наше само-усвідомлення та творчі можливості. Без мови ми не були б створін-нями, які самі себе усвідомлюють, і жили б переважно у сфері тут-і-тепер. Володіння мовою необхідне для символічного збагачення людського життя, для усвідомлення наших окремих індивідуальних характеристик і для практичного вміння пристосовуватися до сере-довища.
НИНІШНЯ КУЛЬТУРНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ. Проблема ідентифікації культури.
Нинішню культурну ситуацію в Україні можна схарактеризувати як резуль-туючу найрізніших культурних впливів і тяжінь, що й породжує як соціальну, так і внутрішньоособистісну семантичну напруженість. І неабияким чином тут дається взнаки мінливий ціннісний статус того, що ми називаємо успіхом. У цьому кон-тексті становить інтерес порівняльний розгляд тих змістів, які визначають розу-міння успіху в тому чи іншому культурному середовищі.
Перебуваючи на перетині традиційної, радянської, модерної, постмодерної і навіть певною мірою постпостмодерної культурних форм, український соціум і кожний його представник окремо змушені формувати свої моделі соціальних подій, використовуючи — у найрізноманітніших поєднаннях — інтерпретаційні схеми, що походять з усіх цих смислових просторів. Виявлення цих складових у кожній індивідуальній формулі успіху має наблизити нас до розуміння тих непростих особистісних смислових колізій, із якими ми стикаємося на зламі культур та епох. При цьому, аж ніяк не заперечуючи впливу на індивідуальні уявлення про успіх і на відповідні їм соціальні очікування таких соціальне значимих змінних, як стать, вік, місце проживання (столиця, провінція), освіта, національна, расова, релігійна на-лежність, ми обмежимося зазначеними вище макрокультурними чинниками (таїхніми похідними), беручи за припущення їхній вирішальний вплив на процес особистісного смислоутворення у конкретній ситуації порушення стійких каналів трансляції смислових кодів, у якій перебуває наше суспільство.
Моніторингові соціологічні дослідження ціннісних установок і життєвих пла-нів молоді, в яких авторові свого часу довелося брати участь (1996-1998 роки), виявляють серйозний дрейф ціннісно-нормативних установок наших молодих лю-дей убік прагматизму й індивідуалізму, посилення значущості матеріального чин-ника в системі показників, що формують почуття задоволеності життям і уявлення про особисті успіхи. Ці ж дослідження вказують на посилення інтернальної уста-новки в системі диспозицій нинішніх молодих людей стосовно своїх соціальних завдань, планів і домагань.
Переформулювання даних результатів у термінах розуміння успіху дає змогу з достатнім ступенем упевненості стверджувати, що в сукупності параметрів, які характеризують уявлення про успіх, властиві