Аналіз цих емпіричних спостережень не входить до завдань даної розвідки, але може послугувати відправним пунктом для вивчення культурних впливів, що зумовлюють констатовану в зазначених дослідженнях ситуацію. Фіксоване в такий спосіб розуміння успіху, хоча його можна визначити як найбільшою мірою со-ціальне схвалюване на даний момент, попри все не є безумовним і єдиним. У цьому зв'язку варто пильніше розглянути його культурну генезу, а також культурне під-ґрунтя конкуруючих уявлень. Оскільки для поглибленого аналізу рамки статті надто тісні, звузимо завдання до виокремлення кількох, на наш погляд, найістот-ніших у контексті поставленої мети, складових успіху.

1. Гроші, багатство, матеріальні цінності, власність, їхній сенс і місце в куль-турно заданому уявленні про успіх; культурні корені індивідуального ставлення до грошей, багатства, матеріальних символів успішності здійснення життєвого проекту.

2. Індивідуальний і колективний успіх; культурно зумовлені преференції й акценти, культурні витоки колективістських та індивідуалістичних установок у процесі формування індивідуальної формули успіху.

3. Суб'єкт (або суб'єкти) здійснення життєвих планів і забезпечення їхньої успішності в різних культурних контекстах; задані цими контекстами уявлення про суб'єкт індивідуальної історії, про наявність надіндивідуальних сил, спроможних радикально втручатися в особисті плани й проекти (фатум, доля, випадок, фортуна, провидіння тощо), та сформовані такими уявленнями екстернальні й інтернальні особистісні установки.

Генезис культури. Традиція. Її значення в особистому житті людини.

Фундатором культурологічного, або розуміючого підходу в соціології, в межах якого наголошують саме відносність особистісних смислових світів, суттєву куль-турну детермінованість їх, вважають Макса Вебера. Соціальна дія, будучи зумов-леною певною моделлю реальності, за Вебером, багато в чому є заданою культурним середовищем, яке формує індивідуальні смислові медіуми. На думку Вебера, тра-диційна культура передбачає, що "людина за природою прагне не того, щоб за-робляти дедалі більше грошей, а хоче жити так, як вона звикла, і заробляти стільки, скільки необхідно для підтримання такого способу життя".

У житті людини традиції місце грошей, власності дуже чітко окреслювалося традиційною нормативною системою, центральним положенням якої була настанова про додержання законів дідів-прадідів і тим самим усіляке сприяння збе-реженню стабільності й повторюваності всіх соціальних конфігурацій. Орієнтація на соціальний гомеостазис як головна соціоохоронна ідея була закладена в під-мурівок усіх соціорегулятивних принципів, трансльованих і підтримуваних основ-ними культурними установками.

Грошам, не заперечуваним традицією й використовуваним як засіб торгівлі й посередник в обмінних операціях, не надавали великого символічного значення. Етична система традиційної культури відводила їм дуже скромне місце, вважаючи неприпустимим приділяти грошам надто багато уваги. Якщо ти маєш гроші, цс не вважалося чимось негожим, але й мірилом правильності життєвого шляху, його успішності вони аж ніяк не були.

Для сучасної культури гроші — це абстракція, посередник між людьми і речами, еквівалент, "міра всіх речей". Потреба сучасності в такого роду єдиній мірі була реалізована через надання грошам функції універсальної одиниці вимірювання для найрізнорідніших явищ із площини матеріального, соціального й навіть духовного існування людини. (Глибокий аналіз цієї проблеми дає, зокрема, Зіммель у "Філо-софії грошей".) Для появи в системі світобачення традиційної людини такої уні-версальної шкали, якою стала грошова одиниця, мали відбутися фундаментальні зміни в системі переживань та способів осмислення, на яких грунтований світ людини традиції. Перш ніж міг з'явитися такий загальний еквівалент, людина мала звільнити у своєму внутрішньому образно-смисловому просторі місце для його розміщення. Якщо говорити мовою соціально-психологічннх понять, мав минути етап відчуженості людини від матеріального світу, природи, іншої людини, від світу духовних сутностей, емпірично не спостережуваних, але цупко вмонтованих у структуру життєво значимих уявлень. Усе це мало дістати статус зовнішнього, окремішнього — або відокремленого — від людини, щоб стала принципово мож-ливою операція заміщення, підміни грошовим еквівалентом. Заміщення передусім не в матеріальному, а в психологічному просторі. Для людини, зануреної у світ традиції, це неможливо. Все, що її оточує — це не просто речі.

Кожна культура — це той специфічний спосіб навіть не опису й осмислення, а насамперед переживання світу, на якому грунтовані всі наступні складові куль-турного універсуму. Центральним переживанням людини традиційної культури є інтегрованість, внутрішня спорідненість із навколишнім світом, із землею, речами, з домом, родом, духами, що населяють цю землю, цей дім. Відносини ці інтимні й глибокі, чіткої межі між людиною й таким довкіллям не існує, й, у певному сенсі, все є продовження самої людини.

Саме тут приховані корені принципово іншого розуміння власності, пород-жуваного такою культурною установкою. Консервативне, традиційне ставлення до власності грунтоване на тісному, інтимному зв'язку між річчю та її господарем, і навіть акт купівлі-продажу в полі традиційної культури — це аж ніяк не абсолютне переміщення власності від одного хазяїна до іншого. Зміна власника відбуваєтеся лишень у площині юридичного привласнення, але не в психологічному просторі інтимних внутрішніх зв'язків і відносин [3, с. 34]. Родовий маєток, навіть будучії проданим, не перестає бути родовим для старого господаря й купівля його вводить нового власника у фізичне, але не в символічне володіння.

Ще цікавішим, з нашої сучасної точки зору, є породжуване традиційним світо-сприйняттям ставлення до скарбів, золота, коштовностей. Традиція напрочуд да-лека від властивого нам ототожнення їх із грошима й узвичаєним сприйняттям їх як попередників грошової одиниці, котрі буцімто тільки з історичних і прагматичних причин вийшли з повсякденного обігу. Скарби, золото, коштовності були пов'язані з успіхом