Сьогодні контекстуальні підходи ідуть ще дальше, акцентуючи увагу на тому, як проходить взаємодія культурних практик, дитини і дорослого в ході розвитку одночасно на декількох рівнях. Це приводить нас до теорій екологічних систем.

Представники даного напрямку стверджують, що розвиток людини неможливо зрозуміти простим “механістичним” шляхом або шляхом розкриття системи причинно-послідовних зв’язків, що було традиційною нормою для всіх досліджень.

Біоекологічна модель. В даний момент в п’ятому формулюванні біоекологічній моделі підкреслюється, що розвиток людини – це динамічний, що іде в двох напрямках реципрокний процес, початок якого обумовлений генетичним фундаментом і який розкривається в результаті взаємодії з оточенням. В першу чергу, оточення – це члени сімей. Підростаючий індивід реструктурує своє складне життєве середовище і одночасно сам відсуває вплив з сторони її елементів, взаємозв’язків між ними, вплив більш широкого оточення. На думку Бронфенбреннера і його колег, соціокультурне середовище дитини складається з чотирьох вкладених одна в іншу систем, які позначають у вигляді концентричних кілець (рис. 2) Характерною особливістю цієї моделі є гнучкі прямі і зворотні зв’язки між цими чотирма системами в часі, складаючи п’яту систему, яку назвали хроносистемою [61; 51].

Мікросистема, або перший рівень моделі, має відношення до занять, ролів і взаємодії індивіда і його ближчого оточення, такого як сім’я, дитячий садок, школа. Ці взаємодії називаються проксимальними процесами. Мікросистема є рівнем середовища, найбільш часто досліджується психологами і іншими спеціалістами в області розвитку.

Мезосистема, або другий рівень, утворюється взаємозв’язками двох або більше мікросистем. Так, істотний вплив на розвиток мають формальні і неформальні зв’язки між сім’єю і школою або сім’єю, школою і групою ровесників.

Екзосистема, або третій рівень, має відношення до тих аспектів соціального середовища або суспільних структур, які знаходяться поза сферою досвіду індивіда, тим не менше впливають на нього [61].

Макросистема або зовнішній рівень, немає відношення до певного оточення. Вона включає в себе життєві цінності, закони і традиції тієї культури, в якій живе індивід [61].

Макросистема

Рис. 2. Біоекологічна модель.

Таким чином можна зробити висновок про те, що до вивчення проблеми розвитку особистості не існує єдиного підходу. Цією проблемою займалися представники таких напрямків, як психоаналітичною, біхевіористською, когнітивною, системною та іншими.

Представники психоаналітичного напрямку рушійною силою розвитку особистості вважали її активність, в основі якої лежать біологічні потреби, сексуальні та інші інстинкти. Біхевіористи вважали основним у розвитку є навчання і тренування.

В теорії когнітивного розвитку Піаже діти є активними учнями, конструктують знання в формі схеми за допомогою процесів асиміляції і акомодеції. Він виділив чотири стадії розвитку: сенсолюторна, доопераційна, стадія конкретних операцій і стадія формальних операцій.

Теорії систем розглядають шляхи динамічної взаємодії на різних рівнях росту і поведінки; прикладами такого підходу є контекстуалізм і теорії екологічних систем.