Характер (від грецького ЧЬсЬмфзс - ознака, риса, прикмета) - комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці, колективу, до самої себе. Як і світогляд, характер є стержнем особистості, головним визначенням її індивідуальності.

В характер входять лише основні, суттєві властивості людини, які визначають її як певну індивідуальність. Характер не є природженим. Вирішальним фактором у формування характеру є соціальні умови, навчання і виховання; спадковість та біологічні передумови розвитку особистості підпорядковані їм. Характер тісно пов'язаний з усіма іншими сторонами особистості, особливо з темпераментом людини.

Для буржуазної характерології притаманна біологізація характеру, прагнення пояснити його виходячи з біологічних потягіва людського єства (фрейдизм) або з типу тілесної конституції (Лініц). Марксистська психологія визнає вплив на формування характеру деяких органічних особливостей індивіда, насамперед типу нервової діяльності, кваліфікуючи темперамент як природну основу характеру. Проте вирішальним є вплив соціальних умов, виховання та самовиховання. За І. П. Павловим, характер є "сплав" типологічних характеристик вищої нервової діяльності з тими складними стійкими системами тимчасових нервових зв'язків, які утворилися у процесі життя внаслідок формуючого впливу суспільного середовища.

В умовах соціалістичного суспільства сформувався небачений ще в історії людства новий тип характеру, який названо радянським характером. У ньому втілені кращі риси радянського громадянина активного будівника комунізму - вірність ідеалам комунізму, інтернаціоналізм, соціалістичний патріотизм, колективізм, працелюбність, принциповість, моральна чистота, скромність, вимогливість до себе.

Хоч поняття характеру відоме з часів Арістотеля, психологічна структура його вивчена ще недостатньо. Досі немає одностайно схваленої класифікації типів характеру. А тим схемам характерологічної гипології, що існують, бракує життєвості, повноти. Вони, як правило, відбивають одну чи кілька сторін складної структури характеру.

Радянські психологи виділяють у структурі характеру дві великі групи характерологічних рис. До першої належать риси, що відображають ідейно-моральну спрямованість особистості, - комуністична ідейність, патріотизм, принциповість, правдивість, працьовитість, дисциплінованість, вимогливість до себе та до інших. Другу групу складають характерологічні особливості людини, в яких виражено її емоційно-вольові та інтелектуальні риси, - мужність, сміливість, рішучість, наполегливість, прстрасність, імпульсивність, вдумливість, розсудливість тощо.

Формування повноцінного радянського характеру у кожного юнака і дівчини, у кожної радянської людини є одним із найважливіших завдань комуністичного виховання.

ТЕМПЕРАМЕНТ (лат. Temperamentum - розмірність, налажене співвідношення частин або tempero - змішую в належному співвідношенні) індивідуальність особистості людини, що виявляються в силі, швидкості, напруженості та урівноваженості перебігу її психічної діяльності, у порівняно більшій чи меншій стійкості її настроїв. Розрізняють встановлені ще Гіпократом 4 основи темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний, меланхолічний. Проте в його творах ми знаходимо опис лише деяких з цих Т. Ця чотиритипова система Т. Створена дещо пізніше і є, вірогідно, витвором колективного античного генія. Так само в античному світі виникла спроба хіміко-гуморального (від лат humor - рідина) обгрунтування Т. За античними уявленнями, Т. Породжується тим чи іншим співвідношенням основних рідин тіла: переажає кров - сангвінічний Т., домінує слиз - флегматичний Т., переважає жовта жовч - холеричний Т., чорна жовч - меланхолік. Звісно, теорія ця була наївною, проте саме по собі припущення наявності відповідної хіміко-гуморальної основи Т. було плідним.

Темперамент характеризує духовне життя індивіда щодо його динамічної своєрідності. Зміст темпераменту визначається світоглядом, характером, освітою, вихованням людини. Найяскравіше темперамент виявляється в емоційному житті та руховій сфері. Доведено, що темперамент істотно впливає на формування багатьох важливих рис людини, її здібностей. Його не можна вважати вродженим оскільки він є психічним утвором.

Наукове пояснення сутності темпераменту вперше дав І. П. Павлов. Виявивши у своїх дослідженнях 4 типи вищої нервової діяльності., Павлов показав, що вони якраз і відповідають чотирьом темпераментам. За Павловим, темперамент є найзагальнішою характеристикою діяльності нервової системи людини. Він накладає відбиток на всі психічні процеси, на всю діяльність індивіда. Але, характеризуючи динамічну сторону психічної діяльності людини, темперамент немає прямого відношення до її змісту, не визначає розумових здібностей людини, її суспільність поведінки. При будь-якому типі темпераменту можна розвинути, сформувати суспільно корисні властивості особистості.

Радянські вчені (Теплов, Мерлін, Ананьєв) продовжилиі розвинули матеріалістично розкриття Т.

На Україні структуру Т. Та його зв'язок з типом вищої нервової діяльності досліджувало чимало фізіологів, медиків та психологів - Кавецький, Трошихін, Шевченко, Хільченко, Солодюк, Малков.