Особливості автономної мови: не співпадає з мовою дорослих артикуляційне й фонетичне, а також за значенням (багатозначність дитячих вокалізацій); може застосовуватися для спілкування лише з утаємниченими у "шифр" дитячої мови та в конкретних ситуаціях; своєрідний зв'язок між словами, внаслідок чого мова нагадує ряд вигуків, вимовлених у стані афекту.

Поява й зникнення автономної мови знаменує початок і кінець кризи першо-го року.

Інтенсивний фізичний ріст дитини на етапі раннього дитинства (від одного до трьох років) продовжується, хоча його розвиток і темп дещо сповільнюється. Окрім цього, має місце анатоміч-не формування і функціональний розвиток тканин та органів. Швидко збільшу-ється вага. Змінюється співвідношення між величиною голови, тулуба та кінці-вок. Уже до двох років у дитини прорізуються молочні зуби. Розвиваються орга-ни дихання та кровообігу тощо.

Підвищується працездатність нервової системи, збільшується загальна вага мозку, зростає регулююча роль кори великих півкуль та її контроль над підкірко-вими центрами.

Соціальна ситуація розвитку в період раннього дитинства : багато в чому аналогічна ситуації на попередньому етапі. Дитина ще не спроможна самостійно задовольняти свої жит-тєві потреби, а отже, спілкування з дорослим є необхідною умовою забезпечення її життєдіяльності. Однак є і відмінності.

Розвиток психіки у ранній період залежить від ряду факторів. Суттєву роль тут відіграє оволодіння дитиною прямоходінням, що робить її спілкування з оточую-чим світом самостійнішим, розширює коло речей, які стають об'єктами пізнан-ня, розвиває здатність орієнтуватись у просторі та маніпулювати різноманітни-ми предметами.

Маніпулятивна діяльність поступово змінюється предметною діяльністю, спрямованою на засвоєння суспільне вироблених способів використання пред-метів. Спілкування з дорослим стає формою організації, засобом здійснення предметної діяльності. Воно перестає бути власне діяльністю, оскільки в ранньо-му віці дитина цілком зосереджується на предметі. Це виявляється, наприклад, у тому, як дитина сідає на стілець чи возить за собою машинку (вона постійно дивиться на предмет). Однак самостійно оволодіти способами використання пред-метів малюк не може: функціональні властивості предметів відкриваються йому через навчальне-виховний вплив дорослого. Наприклад, деякі предмети вимага-ють чітко окресленого способу дії (закривання коробок кришками, нанизування кілець пірамідки, складання конструкторів тощо). Для інших спосіб дії жорстко фіксується їх суспільним призначенням — це предмети-знаряддя (молоток, олі-вець, ложка та ін.)

Оволодіння предметною діяльністю суттєво впливає на психічний розвиток дитини в ранньому віці.

На третьому році життя починають формуватися (своїх зрілих форм вони досягають за межами раннього дитинства і вже тоді визначають психічний розви-ток) нові види діяльності, такі як гра, малювання, конструювання, ліплення та ін.

Досвід, накопичений у предметній діяльності, служить осно-вою розвитку мовлення дитини. Період раннього дитинства є сензитивним для розвитку мовлення, тобто засвоєння мови в цей час проходить з максимальною ефективністю, а надо-лужити втрачене вкрай важко.

У спільній діяльності з дорослими дитина поступово починає розуміти зв'яз-ки між словами та реальністю, що стоїть за ними.

Бурхливо формується активна мова дитини. Зростає словниковий запас (на кінець третього року дитина використовує вже близько 1500 слів, тоді як роком раніше — близько 300), Засвоюється граматична й синтаксична будова та звуковий лад рідної мови. Формування активної лексики є джерелом усього психічно-го розвитку дитини.

На початку періоду раннього дитинства малюк уже починає сприймати влас-тивості оточуючих предметів, вміє знаходити між ними найпростіші зв'язки та ви-користовувати їх. Усе це створює необхідні передумови для подальшого розумово-го розвитку, що протікає в тісному взаємозв'язку з оволодінням дитиною предмет-ною діяльністю, мовленням, елементарними формами гри, малювання тощо.

Основою розумового розвитку є оволодіння дитиною новими видами дій сприймання замислення.

Сприймання в цьому віці розвивається передусім за рахунок дій, що форму-ються у предметній діяльності. Добираючи різноманітні предмети за формою, кольором чи розмірами, дитина оволодіває зовнішніми орієнтувальними діями. Від порівняння властивостей предметів за допомогою таких дій малюк поступо-во переходить до зорового порівняння. Водночас із зоровим сприйманням у ран-ньому дитинстві формується і слухове. Загалом сприймання предметів набуває більш цілісного характеру.

Розглянемо один із експериментів Курта Левіна. Група дорослих перебувала 10-15 хвилин у порожній кімнаті, очікуючи, що за ними незабаром зайдуть. Усі почали роздивлятися довкола, і дії кожного визначалися тим, що він бачив. Якщо це був годинник, людина дивилася, котра година; лист ш викликав бажання довідатися, кому він адресований, різнобарвні паперові стрічки на вікнах—бажання посмикати за них тощо. Речі ніби притягували: людей до себе, зумовлюючи їхню поведінку (Левін назвав її польовою). За спогадами учениці Левіна Б. В. Зейгарник, лише літній професор не виявив польової поведінки: заглиблений у свої думки, він сів у крісло, дістав із портфеля рукопис і почав читати. Це був виняток; як правило, у певних ситуаці-ях ми всі поводимося за польовим типом.

Діти раннього віку максимально залежні від того, що безпосередньо сприймають, їхня поведінка має польовий, імпульсивний характер; ніщо з того, що лежить за межами наочної ситуації, не привертає уваги. Експери-мент Левіна доводить, що до 2 років малюк узагалі не може діяти без опори на сприйняття. Поставлене перед дітьми завдання — сісти на великий камінь, що лежить на галявині, — виявилося вкрай важким, оскільки спочатку треба було відвернутися від каменя, а отже, перестати його бачити. Діти багато разів обходили камінь, торкалися до нього, гладили, щоб, принаймні, відчути його тактильно. Лише одному хлопчикові вдалося зберегти опору А~ на зорове сприйняття: він нахилився, і, дивлячись на камінь між