Диференціальна психологія

Психологія переходить від загальних закономірностей до індивідуальних розходжень

Досвідчене дослідження психічних явищ орієнтувалося спочатку на поняття і методи наук про фізичний світ. Тому головним вектором експериментального пошуку були загальні закономірності щиросердечних процесів. Тим часом з найдавніших часів соціальна практика змушувала людський розум виділяти в психологічному вигляді ближніх насамперед ті ознаки, що відрізняють одного індивіда від іншого. Перехід від емпіричного рішення цього життєво важливого питання до його розробки за допомогою експериментальних і математичних методів привів до утворення спеціальної галузі знання — диференціальної психології.

Її предмет — індивідуальні розходження між чи людьми групами людей, об'єднаних по якій-небудь ознаці.

Проблема, про яку мова йде, здавна привертала увагу філософів, моралістів, художників, лікарів, педагогів. У Древній Греції улюблений учень Аристотеля «батько ботаніки» Теофраст накидав живі і влучні описи різних типів людей у трактаті «Етичні характери», користувалися великим успіхом протягом багатьох століть. Тонкі спостереження містилися у висловленнях мислителів XVI— XVIII ст., особливо Монтеня («Досвіди», 1580), Лабрюйера («Характери Теофраста», 1688), Ларошфуко («Сентенції і максими про мораль», 1665) і ін. Віднести їхнього добутку до історії наукової психології можна лише з великою часткою умовності.

Спроби перейти від життєвої мудрості до наукового знання, що містилися в навчаннях про темпераменти і про здібності (порівн. Хуан Уарте), зіграли свою прогресивну роль. Але тільки з впровадженням у психологію експерименту і появою завдяки цьому нових критеріїв науковості її представлень створюються передумови для зародження відповідних цим критеріям знань про індивідуальні розходження між людьми. Підкреслимо, що диференційно-психологічне вивчення людини зовсім не було простим логічним розвитком експериментально-психологічного. Воно складалося під тиском запитів практики, спочатку медичної і педагогічний, а потім і індустріальної. У системі самого Вундта навчання про індивідуальну психологію було відсутнє, оскільки передбачалося, що всяка експериментальна психологія і є індивідуальна (на відміну від «психології народів», що експериментальним методом користатися не може). Але вже в перших учнів Вундта — Крепелина, Кэттела й інших зароджується установка на переорієнтацію експерименту, на його додаток до індивідуальних особливостей людей.

Э. Крепелин (1856—1926) переніс експериментально-психологічні методи в психіатричну клініку. Якийсь час він працював у Росії, де створив у Дерптском університеті при психіатричній клініці лабораторію типу вундтовської. Надалі нею керував російський психіатр і психолог В. Ф. Чиж (1855-1936).

Клініка і спонукала Крепелина змінити спрямованість експерименту, підкорити його задачі з'ясування індивідуальних ознак і способів їхнього сполучення в цілісні картини щиросердечного життя, що відрізняють однієї людини від іншого. Цю задачу він висунув у статті «Психологічний досвід у психіатрії».

У ті ж роки з'являється інша стаття про індивідуальну психологію, авторами якої були французькі вчені Провині й Анри.

Альфред Провині (1857—1911), по утворенню лікар, у співробітництві з неврологом Шарко провів експериментальне дослідження облич, що володіють здатністю запам'ятовувати великі числа. Розходження між ними були витлумачені як підтвердження запропонованого Шарко поділу типів пам'яті на зоровий, слуховий і руховий, до якого він прийшов, спираючи на клінічний матеріал, а також на вже сформоване тоді навчання про локалізацію сенсорних функцій у різних ділянках мозку.

У 1897 р. у «Огляді психіатрії», який виходив під редакцією Бехтерева була опублікована стаття молодого лікаря Лазурского «Сучасний стан індивідуальної психології». У ній розглядалися перші досягнення індивідуальної психології, метою якої вважалося дослідження того, «як видозмінюються щиросердечні властивості в різних людей і які типи створюють вони у своїх сполученнях» (9, стор. 351).

У 1900 р. вийшла робота В. Штерна «Про психологію індивідуальних розходжень (ідеї про диференціальну психологію)». Термін «диференціальна психологія» придбав з тих пір права громадянства. Штерн, однак, строго обмежував її предмет аналізом окремих сторін особистості, відхиляючи як типологічний підхід, так і вивчення особистості в цілому.

У роботах Крепелина, Провині, Анри, Шарко, Лазурского, Штерна зароджувалася нова дисципліна, відмінна і від експериментальної психології, і від культурно-історичної. У ній експериментальний метод застосовувався до об'єкта, що не цікавив вундтовську школу. Паралельно з новим напрямком в експериментальному вивченні психіки складалися нові (відмінні від фехнеровских) прийоми додатка математичних методів до психології індивіда.

Заслуга їхньої розробки належить Гальтону.

Упровадження Гальтоном варіаційної статистики в психологію

Невичерпно винахідливий розум Гальтона породив безліч новаторських ідей у різних областях — від метеорології до антропології. У психології його головна заслуга — створення техніки вивчення індивідуальних розходжень, і насамперед упровадження статистичного методу. Його мислення формувалося в загальному руслі експериментально-психологічних напрямків, що складалися тоді. Вивчаючи пороги чутливості, ВР, асоціації й інше, він уніс ряд удосконалень і нових прийомів, серед яких можна відзначити винахід спеціального свистка для визначення верхнього порога слухових відчуттів (гальтонов свисток), винахід пристосування для оцінки м'язового почуття й ін.

В усіх досвідах Гальтона цікавив зовсім незвичайний у той час аспект — генетична (спадкоємна) основа індивідуальних розходжень між випробуваними. Саме під тиском цього інтересу народжувалися винайдені їм експериментальні моделі і плани. Він запропонував, зокрема, так називаний метод близнюків з метою з'ясувати співвідношення між спадковістю і зовнішніми впливами. Для вивчення уяви Гальтон придумав спеціальний запитальник. Випробуваному давалося завдання представити визначений об'єкт, а потім відповісти на питання про особливості виниклих у нього представлень, зіставити ці представлення зі сприйняттями у відношенні яскравості, визначеності. І тут Гальтона цікавила насамперед спадкоємна обумовленість виявлених розходжень: яке, наприклад, подібність образів у братів і сестер?

На індивідуальні розходження наштовхувалися багато експериментаторів (у роботах по психофізиці, ВР і ін.). Вони розглядали їх, однак, як варіанти загального закону, що