Соціометричні індекси.

Відрізняють персональні соціометричні індекси (П.С.І.) і групові (Г.С.І.). Перші характеризують індивідуальні соціально – психологічні властивості особистості у ролі члена групи. Другі дають числові характеристики цілісної соціометричної конфігурації виборів у групі. Вони описують властивості групових структур спілкування. Основними П.С.І. є: індекс соціометричного статусу – члена, емоційної експансивності j – члена, обєму, інтенсивності і концентрації взаємодії j – члена. Символи та j позначають одну й ту саму особу, проте в різних ролях: – той,що обирається , j – він же обрає, j – поєднання ролей.

В даній науковій роботі індекс соціометричного статусу – го члена групи знаходимо за формулою:

де Сі – соціометричний статус і – члена (учень)

- кількість позитивних виборів, які отримав і – член (учень).

N- кількість учнів у класі.

Соціометричний статус – це властивість особистості як елементу соціометричної структури займати певну просторову позицію в ній, тобто певним чином співвідноситися з іншими елементами. Таку властивість розвинено у елементів групової структури нерівномірно і для порівняльних цілей може бути виміряно числом – індексом соціометричного статусу. Елементи соціометричної структури – це особистості, члени групи. Кожен із них в тій чи іншій мірі взаємодіє з кожним, спілкується, безпосередньо обмінюється інформацією і т.д. В той же час кожен член групи, що є частиною цілого (групи), своєю поведінкою впливає на властивості цілого. Реалізація цього впливу проходить через різні соціально – психологічні форми взаємовпливу. Субєктивну міру цього впливу підкреслює величина соціометричного статусу. Проте особистість може впливати на інших двояко – або позитивно, або негативно. Тому прийнято казати про позитивний і негативний статус. Статус також вимірює потенціальну можливість людини до лідерства. Щоб вирахувати соціометричний статус, необхідно скористатися даними соціоматриці.

Соціометрична методика проводиться груповим методом, її проведення не потребує великих затрат часу (до 15 хвилин). Вона дуже корисна в прикладних дослідженнях, особливо в роботах по вдосконаленню відносин в колективі. Проте вона є радикальним способом розвязку внутрішніх проблем, причини яких потрібно шукати не в симпатіях і антипатіях членів групи, а в більш глибоких джерелах (12 ).

Метод дослідження самооцінки.

Самооцінка – це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей – безумовно відноситься до базисних якостей особисті. За думкою авторів короткого психологічного словника, саме вона багато у чому визначає взаємовідношення з оточуючими, критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач. Самооцінка людини залежить від багатьох факторів. Разом з тим психологи давно вже користуються так званою “формулою Дженса”, яка має наступний вигляд:

Самооцінка=

З цієї формули ми бачимо, що підвищити самооцінку можливо або максимізуючи успіх, або мінімізуючи невдачі, і старшокласники повинні достатньо чітко розуміти, що розбіжності між домаганнями і реальною поведінкою людини призводить до викривлення самооцінки і, як наслідок, неадекватній, що загрожує емоційними зривами, поведінці. Само по собі дослідження самооцінки виявляється дуже корисним і для організації навчального процесу, і для самоусвідомлення учнів, відношення яких до себе, як відомо, описується повною драматичних протиріч формулою “геній або нікчема”.

Виявити самооцінку можливо з допомогою психологічного тесту – опитувальника. Цей опитувальник включає в себе 32 твердження, згідно яких можливі пять варіантів відповідей, кожен з яких кодується балами за схемою: дуже часто – 4 бали; часто – 3 бали; інколи – 2 бали; рідко – 1 бал; ніколи – 0 балів (твердження опитувальника і розрахунок самооцінки наведено в додатку).

§2. Аналіз результатів та інтерпритація отриманих даних.

Експериментальне дослідження статусу учнів у класі ми проводили за допомогою “Методу соціометричних досліджень” (соціометрії). Так як наша тема визначає залежність самооцінки старшокласника від його статусу в класі, то ми ще використовували “Тест на визначення самооцінки”. В результаті проведеного нами експериментального дослідження самооцінки і статусу учнів-старшокласників, отримали дані, наведені у таблицях 1-3. В цих таблицях наведені результати дослідження статусу учнів і їх самооцінка. З таблиці 1 бачимо, що у 10 - А класі є 3 лідери, 21 бажаний, 4 відторгнутих і 1 ізольований учень (усього 29 учнів). З таблиці 2 видно, що у 10 - Б класі є 6 лідерів, 14 бажаних, 1 відторгнутий і жодного ізольованого учня (загалом 21 учень). З таблиці 3 бачимо, що у 10 - М класі є 3 лідери, 16 бажаних, 6 відторгнутих і 1 ізольованй учень (усього 26 учнів). Так як ми вивчаємо залежність самооцінки старшокласника від його статусу, то розглянемо таблицю 4, з якої видно, що у 10 - А класі 3 лідери мають адекватну самооцінку, з 21-ого бажаного 3 учні мають завишену і 18 адекватну самооцінку. Також з 4 - ох відторгнутих 1 має завишену, 2 – адекватну і 1 учень – занижену самооцінку. 1 учень 10 - А класу належить до статусу ізольованих. Він недооцінює себе і свої можливості. З цієї ж таблиці ми бачимо, що у 10 - Б класі всі 6 лідерів мають адекватну самооцінку, з 14 бажаних 2-оє переоцінюють свої реальні можливості, 11 – правильно оцінюють себе (адекватно) і 1 має занижену самооцінку. Також у цьому класі є 1 учень, який відноситься до статусу відторгнутих і має адекватну самооцінку. Ізольованих учнів у 10 - Б класі немає. З таблиці 4 видно, що з 3-ох лідерів, що є у 10 - М класі,