Психологічні підходи до аналізу і оцінки суспільних явищ.

Сьогодні психологічні науково-практичні підходи (тестування, психотерапія, сімейні консультації, профорієнтація школярів) до аналізу і оцінки всіх сфер людської діяльності вийшли за межі окремих індивідів і торкнулись суспільства в цілому. На психологію спираються як при розв’язанні щоденних проблем індивіда, так і соціальних проблем. В сучасних суспільствах панує масовий прихід психологів в медицину, армію, освіту, бізнес, спорт, технічно-інженерну діяльність. Можна вважати, що суспільство більш розвинене, якщо в ньому грає велику роль психологія як система знань, практик і соціальних інститутів. Психологія стала важливим виміром індивідуального, групового людського існування і суспільства в цілому. Знаменно, що навіть психологічні переживання людей на спортивних змаганнях, наприклад, футбольні ігри, здатні об’єднати націю, подібно до того, як це роблять релігії та ідеології. Психологічні знання та інформація стали важливою частиною самопізнання людини і суспільства. Людина – соціальна істота. Психологічні знання про людину мають соціальний характер. Це означає, що психологічні знання історичні, відносяться до певного історичного періоду, певної цивілізації, культури. Відомо, що свою історію мають такі психологічні поняття як особистість, інтелект, розум, емоції, пам’ять і навіть сама психологія. Якщо людина є психологічною істотою, то суспільство, яке вона створила свідомо і не свідомо має психологічний характер.

Сучасні суспільні відносини характеризуються індивідуалізацією психологізацією. Індивідуалізація означає меншу залежність від різних спільнот, звертання уваги на самого себе у визначенні поведінки, вчинків, вибору способу життя та стилю життя. На індивідуалізацію звернули увагу ще Г. Зіммель та М. Вебер.

Руйнування стабільних соціальних структур, невизначеність суспільства змушує індивідів більше турбуватись за себе. Людське індивідуальне „Я” стає проблемою, задачею. Саме психологічні і соціально-психологічні властивості застосовуються для опису індивідуальності, ідентичності особистості.

Але якщо перейти певну межу і людину, її життєдіяльність повністю описувати індивідуально-психологічними поняттями, то втрачається здатність правильно розуміти суспільство і всі суспільні явища, тобто зміст та сенс соціальних структур, інститутів, природи політики і політичної влади, соціальну основу життя і пізнання. Психологізація суспільних явищ є помилкою, якої наприклад, припустився американський дослідних Р.Хернштейн, який причину студентських заворушень у 1968 році пояснив не війною у В’єтнамі, а підлітковим негативізмом.

Ще приклад. Проблеми лідерів „помаранчевої” демократичної революції не можна пояснити і зрозуміти тільки психологічними видами (амбіціями, характерами, заздрістю тощо), але й суспільними явищами – соціальними проблемами та інтересами, бізнесовими мотивами.

Але фактом залишається і те, що людина не знаходячи підтримки, турботи, розуміння з боку суспільства, держави, влади, інших людей звертається до своєї психології, психологічного самовдосконалення, до турботи про своє здоров’я, спорту, дозвілля. І все це якимось чином відводить від політики. Суспільна людина заміняється психологічною людиною. У книзі З. Баумана „Індивідуалізоване суспільство” (2002) автор пише, що сучасні люди думають про те, як вибрати ідентичність і чи потрібно її змінити на іншу. І тут немаловажну роль грає психологія.

В сучасному суспільстві широко розповсюджуються психологічні практики або техніки суспільного управління. Психотерапевт очищає людину душевно, заспокоює її, допомагає примирити її з собою, звільняє від стресів, досягти глибини і єдності. Така психотерапія заміняє людині віру в Бога. Це процес загальної секуляризації суспільства, заміни релігійного суспільства світським. Людину моральну, економічну, релігійну заміняє або доповнює людина психологічна. Не досягши на суспільно-політичній арені успіху, засумнівавшись в релігійній допомозі, людина починає заглиблюватись у саму себе, вивчати свою психіку, свої потяги, емоції, почуття, інтелект.

За М.Фуко, психологічні практики є способом соціального контролю і управління. Психологічний самоконтроль і саморегуляція більш ліберальні, ніж прямий адміністративний вплив.

Влада пронизує все суспільство, починаючи з державної політики і завершуючи індивідуально-особистісним рівнем. І діє вона через зовнішні впливи (спостереження силовими структурами, регуляція законами, доктринами, пропагандою, агітацією, пресою, засобами масової інформації, цензурою, реформами, розпорядженнями, реєстраціями, ліцензіями, рекомендаціями, патентами, і т.д.) і внутрішні (навіювання людям, що особистий успіх залежить від дотримання суспільних правил, законів, постанов).

Психологія створила дискурс про індивідуальні здібності і відмінності, який став способом визначення індивідуальності та ідентичності, тою точкою, до якої спрямовані практики управління. За допомогою таких понять як інтелект, психологічний розвиток, адаптованість і дезадаптація, сімейні відношення, групова динаміка психологія звернула увагу на суб’єктивність та інтерсуб’єктивність як об’єкти соціального контролю.

Психологічний дискурс про індивіда сприяв посиленню політичного індивідуалізму. Об’єктом управління стало тепер не тільки суспільство, а й окрема людина. Від індивіда вимагають відповідальності.

Сучасне розвинуте суспільство навчає своїх громадян здійсненню професійних мов для інтерпретації своїх переживань, способів вдосконалення. Тобто особистість сучасної людини визначена суспільно зафіксованими техніками ідентичності, які спонукають шукати сенс людського існування в індивідуальній самореалізації. Людьми стали управляти не грубим примусом, а за допомогою проникнення в їх інтимні переживання, їх уявлення про свободу, щастя і сенс існування.

На вершині еволюції, самоорганізації Всесвіту знаходиться людина – унікальна і парадоксальна істота, що має двоїсту тілесно-духовну сутність. І тому її можна осягнути матеріалістично і духовно-психологічно. Із тваринного світу людина виділилась і своїм тілом і своєю свідомістю. Завдяки свідомості людини має здатність до трансценденції, тобто виходу за межі світу.

Найдорожче у людини – її життя, хоча воно важке і трагічне, людина як і все живе, розвивається, розквітає, набирається сил і досвіду і нарешті старіє, хворіє і вмирає. Світ постійно „лежить у злі”, людина пригнічується державою, іншими людьми. Тому вона не задоволена світом і собою, долає саму себе, намагається змінити світ, завжди щось в ньому