При стані страху і післям перенесенням його настає ряд вегетативних реакцій.

ГНІВ

Гнів у людини виражається в тому, що особа червоніє або багровіє, вени на чолі і на шиї надуваються, іноді особа стає блідою або синьою. Рот міцно стиснутий, зуби стиснуті і скрегочуть, іноді губи витягаються. Волосся стає сторчма. Одні люди насуплюються, інші - широко відкривають очі. Тіло звичайне тримається прямо, мускули напружені, людина готова до миттєвої дії. Підвищене м'язове збудження легко переходить у дію.

Якщо людина в гніві або люті говорить кому-небудь, щоб той вийшов геть, то він звичайно робить такі жести, начебто вдаряє або виштовхує особу, яка виганяється. Часто жести стають зовсім безцільними, рухи не координованими, спостерігається тремтіння, губи не коряться волі, голос обривається.

Гнів і обурення відрізняються від люті меншою інтенсивністю проявів. При гніві серцева діяльність злегка підвищена, з'являється рум'янець, очі починають блищати, дихання стає більш частішим, крила носа піднімаються, рот звичайно стискується, брови насуплюються.

У дитини вже в перші дні життя можна викликати приступ гніву стисненням рухів. У людини тільки в дитинстві лють частіше викликається як рефлекс фізичної боротьби. Дорослі люди вступають у бійку дуже рідко; це суперечить і поглядам суспільства, і юридичним нормам. Участь гніву в мімічній реакції виявляється підняттям верхньої губи й оскалом зубів. Таким чином, при гніві ми бачимо реакції, що є безумовними мімічними рефлексами боротьби і відповідних рефлексів вегетативної нервової системи.

ЕМОЦІЇ, ПОРОДЖУВАНІ СОЦІАЛЬНИМ СЕРЕДОВИЩЕМ

Суспільна думка оцінює особисті якості людини: розумна, дурна, хитра, красива і т.д.; визначає відношення суспільства до її особистості: шанована, така, що не користується повагою, приємна, неприємна і т.п., дає оцінку її матеріальному становищу.

Кожен сам бере участь у створенні своїх оцінок. Сам бажає мати визначену оцінку в суспільній думці. Усяка людина тією чи іншою мірою чуттєва до судження про неї і реагує на суспільну думку про себе, на своє положення в очах суспільства, ставить себе в одних відносинах вище, а в інших нижче навколишніх. Визначення свого відношення в цьому сенсі до інших може носити інтелектуальний характер, але набагато частіше виникає як емоційні реакції, зв'язані з інтелектуальними процесами. Сюди відносяться такі емоції, як гордість, марнославство, почуття власного достоїнства, образа і т.д.

ГОРДІСТЬ

Гордість (гординя) в устах нашого народу була якістю негативною і знаходила повний осуд, у чому позначався і релігійний погляд на це почуття.

Гордість, пиха, чванство за народними уявленнями властиві правлячим і багатим, гнобителям, ґвалтівникам і кривдникам.

Гордість знаходить зовнішнє вираження в міміці і позі. Дарвін описує це вираження так: "Горда людина виявляє своє почуття переваги над іншими, тримаючи голову і тулуб прямо. Вона зарозуміла і намагається здаватися як можна більш великою, так що про неї говорять у переносному значенні, що вона надута від гордості... Крім того, мускул, що вивертає нижню губу, називається мускулом гордості".

Під впливом умов існування в людському суспільстві розвивалися два ряди реакцій. Одні - зв'язані зі свідомістю своєї переваги і з прагненням себе підняти: гордість, зарозумілість, чванство, хвалькуватість, самолюбство, почуття власного достоїнства. Інші ж породжувалися свідомістю безсилля: затурканість, боязкість, страх, непевність у собі, почуття покірності, самознищення, догідництво, запобігання. У різних класах суспільства, у різні історичні відрізки часу викликалися і культивувалися різні реакції.

Почуття переваги зв'язується не тільки з владою або багатством. Людина може пишатися перевагою над іншими в найрізноманітніших областях життя, вона може пишатися успіхами в області мистецтва і науки, у всякого роду творчій роботі. Люди, що досягли видатних успіхів в області літератури, музики, науки, одержують підстави для гордості. Удачники можуть "зазнаватися". Але гордість може не мати тон грубого "зазнайства", а зовнішні прояви і характер внутрішніх переживань при цьому можуть мінятися.

МАРНОСЛАВСТВО

У Ромена Ролана є така фраза: "марнолюбному важливо не те, що він є, а яким він здається". Він хоче стояти вище в думці навколишніх, ніж він є. Людина прагне показатися іншим у вигідному світлі й уникає такого положення, у якому вона могла би зробити відразливе враження. Так створюється тією чи іншою мірою "двуликість": одна особа для сторонніх, інше - для своїх. Розходження між цими особами може досягти такого ступеня, що істинна особа, яку можна побачити в домашнім житті, зовсім не походить на "офіційну" особу, особу для інших. При брехливому, корисливому прихованні своїх справжніх властивостей вийде те, що називається лицемірством.

Похвала й осудження - найсильніші знаряддя впливу соціального середовища на своїх членів. "Глузування боїться навіть той, хто вже нічого не боїться на світі" (Гоголь). Суспільство своєю думкою регулює поведінку своїх членів. Вони виявляються, таким чином, у залежності від нього, стають тією чи іншою мірою "рабами суспільної думки". Думка "що скажуть?" одержує іноді парадоксально велику силу. Гордість і марнославство йдуть рука об руку. Гордий, як правило, у той же час надзвичайно чутливий до думки інших. Посилений розвиток марнославства, як і гордості, у різних класах і шарах суспільства пов‘язаний в зв'язку з життєвою ситуацією в даному класі у визначений момент.

Щоб поставити себе вище в очах інших, марнолюбна людина "козиряє усіма своїми козирями" і відчувує радість при удачі. Вона пишатися, досягши видного місця, незалежно від того якими шляхами воно отримано, кичится сходженням на високу гору, своїм