Психологія виховання прийомних дітей

Розвиток, формування особистості кожної дитини залежить від впливу навколишнього середовища. Часто цей вплив в дитячі роки відіграє вирішальну роль у всій подальшій долі людини. Психічні потреби дитини найкраще задовольняє добра сімейна обстановка. Сім’я надає дитині не тільки оптимальні можливості для формування її особистості, але вона також природно вводить її в постійно розширюючи соціальні відносини, створює мови для її соціалізації. Дитина вчиться реагувати на постійно змінні соціальні ситуації. За допомогою матері та інших членів сім’ї, у яких дитина знаходить опору, вона зав’язує нові відносини, займає певні ролі і позиції. Її впевненість, яка виходить із міцної єдності почуття в сім’ї, полегшує соціальну адаптацію у дитинстві, сприяє послідовному дорослішанню та змужнінню.

В нашій країні усиновлення представляє собою добре відому форму нової сімейної опіки. Усиновлення – це проблема, на основі якої можуть виникати неправильні погляди і позиції, які деколи негативно впливають на відношення між батьками і прийомними дітьми. Реакція дитини на сім’ю, яка прийняла її на виховання, є різноманітною, і залежить від віку, досвіду та особливостей дитини. Маленькі діти освоюються порівняно швидко. Деколи у них з’являються тимчасові реакції у вигляді порушення сну, гальмування у поведінці тощо. Але при лагідному і розумному відношенні довколишніх людей всі ці явища швидко зникають. Діти до 3-х років швидко забувають про своє попереднє оточення (будинок малятка). До них у дорослих швидше виникає тепле відношення. Діти 3-5 років запам’ятовують більше, дещо зберігається у їхній пам’яті на все життя. Дитина досить швидко забуває обстановку дитбудинку. Якщо вона з прихильністю відносилась до якоїсь колишньої виховательки у дитбудинку, тоді може досить довго згадувати її. Поступово новий вихователь, тобто мама, стає для дитини у щоденному контакті з нею найкращим другом, близькою людиною. З переходом в нову сім’ю багато дітей бувають недовірливими, через те, що їх, наприклад, покинули рідні батьки. Деякі діти приймають оборонну позицію, деякі проявляють схильність до обману, до грубих форм поведінки, тобто до того, що вони бачили у своїй колишній “колишній рідній сім’ї”. Проте зустрічаються діти, які з жалем і сльозами згадують своїх, навіть залишивши їх батьків, і найчастіше маму. У деяких “нових” матерів такий стан дитини може викликати тривогу: чи зможе така дитина звикнути до неї в її сім’ї? Але цього боятися не треба. Якщо дитина у своїх спогадах проявляє позитивне відношення до своєї рідної матері, то буде неправильно виправляти її погляди чи висловлювання в зв’язку з цим невдоволенням. Навпаки, потрібно радіти, що відчуття дитини не зникли, н отупіли, так як її мама хоча й частково, але ж задовольняла основні фізичні та психічні потреби дитини. А у випадках, коли повністю не задовольняються потреби дитини, підвищується інтенсивність цих потреб, в зв’язку з чим дитина прагне різними способами привернути увагу матері, заслужити її прихильність. Тому у дитбудинках може зустрітися дитина, яка дуже чекає на свою маму, сумує без неї, хоча сюди потрапила саме через погане піклування матері. Добре, коли діти потрапляють у нову сім’ю після недовгого перебування у дитбудинку. Цікаво спостерігати, як деякі діти дошкільного віку, які ще пам’ятають свою першу сім’ю, при переході у нове сімейне середовище виявляють неспокій, навіть хочуть втекти назад в дитбудинок, тому, що їм дещо нагадало обстановку про те, що колись вони голодували, залишались самі, де їх били, карали. Але цей стан у дітей швидко минає при лагідному до них відношенні. Діти, які не пам’ятають своєї першої сім’ї або з моменту народження проживали у дитячому закладі, звичайно дивуються особливостям сімейного оточення, виявляють до всього цікавість. Вони можуть присвоювати собі іграшки та інші речі без будь-якої цілі, не думаючи, просто через те, що в дитячому закладі у дитини немає власних іграшок, вони знаходяться у власному користуванні, тому часто виникає “небезпека”, що хтось може відібрати у дитини її улюблену іграшку. Багато усиновлених дітей спочатку дуже потребують постійної опіки і присутності матері, хочуть, щоб вона ні на крок не відходила від них. Діти бояться одного необережного слова, яке наводить на димну, що вони знову можуть потрапити у дитбудинок.

В перші місяці свого перебування у новій сім’ї діти надзвичайно швидко розвиваються. Одночасно з відчуттям впевненості, з розвитком між особистісних відносин значно покращується їх мова, розширюється кругозір. У деяких дітей спостерігається такий стрибок у розвитку, якого не могли навіть передбачити лікарі та педагоги.

Коли дорослі розмовляють з дитиною про її минуле, то необхідно висловлюватись про її сім’ю досить обережно, так як дитина може відчути себе ображеною. Однак дитина повинна чітко знати, чому не змогла залишитись у попередньому оточенні, що її усиновлення теперішньою сім’єю є для неї необхідним.

Якщо в сім’ї, яка бажає усиновити дитину є маленькі діти, то їх необхідно підготувати ще до приходу прийомного сина чи дочки, так як різні діти можуть віднестися до нового члена сім’ї з великою ревністю. Багато залежить від матері, від її уміння заспокоїти дітей. Якщо різні діти вже досягли підліткового віку, то їх потрібно інформувати про бажання батьків взяти на виховання ще одну дитину. Зовсім неправильно у присутності своїх дітей говорити про недоліки прийомного сина чи дочки, оцінювати їх недосконалість.

Висновки

Дитина народжується у певній сім’ї, стає її членом, частиною даної суцільної