При реалізації сторонами партнерських відносин центральною ланкою стає спільний аналіз проблеми, спільна творчість. Ніж повніше і глибше буде проаналізована проблема, тим більше шансів знайти дозвіл протиріч, що мають місце. Тому будь-які дії, спрямовані на вивчення проблеми, відіграють позитивну роль. Інформація про положення справ повинна бути доступна учасникам переговорів. При орієнтації на спільний з партнером аналіз проблеми треба висловити свою точку зору, вислухати партнера, зіставити них.

У більшості випадків починати доцільно з аналізу загальних інтересів і моментів, а через них виходити на визначення можливої загальної зони рішення. Навіть якщо сторони, що вступили в переговори, знаходяться в стані конфлікту, необхідно постаратися уникнути підкреслення розходження на початковому етапі ведення переговорів. Попередній аналіз позиції партнера по переговорам відбитий у схемі "Можливості зміни позиції партнерів у ході переговорів" (додаток Г).

Однієї з продуктивних тактик ведення переговорів може бути "поступове підвищення складності обговорюваних питань". Ця тактика пропонує спочатку обговорити найбільш легкі питання. Їхнє рішення робить позитивний психологічний вплив на учасників переговорів, демонструє можливість досягнення домовленостей. Рішення спочатку більш легких питань створює сприятливу психологічну атмосферу на переговорах, показує, що проблеми, у принципі, розв'язувані.

До викладеного прийому примикають дії, спрямовані на "пошук загальної зони рішення", тобто сторони спочатку приходять до згоди щодо змісту спільного документа, іншими словами визначається зона можливих рішень або по визначенню американських дослідників У. Зартмана і М. Бермана "загальна формула рішень". Отже, досягши домовленості по принципових питаннях, сторони відпрацьовують деталі угоди. Таке двоступінчасте ведення переговорів дозволяє значно заощаджувати час.

Заслуговує схвалення розробка і внесення таких пропозицій, які б сприяли реалізації обопільних інтересів, тобто пропозицій, на які партнер міг би відповісти ствердно. Іноді, партнер по переговорам згодний із суттю пропозицій, але знаходить самі формулювання неприйнятними.

Звичайно, спільний аналіз розбіжностей не припускає обмін одними компліментами. Можливі і необхідні заперечення. Однак їхній зміст принципово відмінний від розбіжностей в умовах торгу. Там заперечення - один з інструментів маніпулювання поводженням партнера, тут - інструмент аналізу проблеми. Важлива форма викладу заперечень. Вони повинні бути добре аргументовані й орієнтовані не на захист власної позиції, а на пошук узгодження інтересів.

У ході переговорів буває корисно "розділити проблему на окремі складові", а не намагатися відразу вирішити проблему. Розклавши проблему, учасники переговорів дивляться, можливо, чи досягнення домовленості по кожнім елементі. Якщо - ні, то може бути доцільно, винести деякі з них "за дужки", іншими словами - не розглядати. Звичайно, у цих умовах не буде досягнуто всеосяжної угоди. Однак у цілому ряді випадків наявність такої часткової угоди буде значним кроком уперед, у порівнянні з відсутністю якої б те ні було домовленості.

Іноді дії партнера не можна віднести до того або іншого підходу. Схожі зовні вони можуть мати різний сенс. Як приклад може бути приведений добре відомий прийом "пакетування", коли кілька пропозицій або питань погоджуються і пропонуються до розгляду у виді "пакета", тобто обговоренню підлягають не окремі пропозиції або питання, а їхній комплекс. У процесі переговорів використовуються два види "пакета", але один з них відбиває концепцію торгу, іншої - спільний з партнером аналіз проблеми.

Використання "пакета" у рамках торгу припускає погоджування привабливих і малопривлекательных пропозицій в один "пакет". Автор "пакета" виходить із крайньої зацікавленості партнера в декількох пропозиціях з цього "пакета" і сподівається на схвалення всього пакета. Тим самим автор "пакета" відкриває свою позицію. Після дискусії сторони приходять до якого-небудь рішення.

Іноді "пакет" виникає в результаті дискусії, або пропонується на початку переговорів, якщо сторони добре знають позиції один одного. "Пакет", обговорюваний з партнером, припускає розмін поступок і ув'язування його в "пакеті".

Інший прийом характерний для багатобічних переговорів і припускає розробку "блокової тактики", що полягає в узгодженні дії з партнерами, що виступають єдиним блоком. При великому числі сторін, що беруть участь у переговорах, спочатку пропонується знайти рішення для частини з них і тим самим полегшити пошук кінцевого рішення. В інших випадках цей прийом використовується в прямо протилежних цілях, а саме: не дати провести рішення шляхом, наприклад, висування альтернативної пропозиції від блоку.

Приведені приклади показують, що зовні однакові дії для учасників переговорів можуть мати різний сенс. Якщо партнер прибігає до подібним до дій, то необхідно, насамперед , зрозуміти, які мети він при цьому переслідує.

Як бути, якщо партнер використовує різного роду "брудні виверти", недозволені прийоми? Це один з основних і, мабуть, найбільш складних питань, з якими зіштовхуються учасники переговорів. Одне з основних правил при веденні переговорів з партнером, що застосовує подібного роду прийоми, - не відповідати взаємністю. Друге, що має сенс зробити - це проаналізувати причини, по яких партнер поводиться "недостатньо чесно". У залежності від результатів аналізу випливає надалі будувати і свою лінію поводження. Можливо, у даній ситуації доцільно звернутися до іншої альтернативи і вирішувати проблему або на однобічній основі, або разом з іншим партнером. При цьому не варто різко переривати переговори. Поводження, орієнтоване на "ляскіт двер", не кращий вихід з даної ситуації. Воно ускладнює надалі продовження діалогу.

Найбільш розумне поводження в умовах конфронтаційного підходу - спробувати змінити гру, показавши, що в інтересах обох сторін відмовитися від концепції торгу і направити спільні зусилля на пошук