„Конфлікти дитячої душі"

(на матеріалі книги C.G. Jung. Psychologie und erziehung.

(зі спеціальності „Психологія")

План.

1. Первісне уявлення про дітей у маленької Анни:

а) Теорія " ангелочка".

б) Теорія "лелеки"

2. Народження братика Фріца - початок краху теорії "лелеки".

3. Інтроверсія – поштовх для пошуку дитиною відповіді на запитання про народження людей.

4. Ломка маленькою Анною "табу" - проростання братика в мамі, як рослини до пошуку природного отвору через який він появився на світ.

5. Дитячі сни – продовження роботи інтелекту дитини над розв’язком проблеми її походження.

6 Аналогія в розкритті ролі батька в народженні дитини: "маленький Ганс" у Фрейда і Анна мислять ідентично.

7. Мала Анна розкрила таємницю свого походження і народження: нічого страшного не сталося.

8. Сприймаймо дитину такою, як вона є, а не такою, якою ми хочемо її бачити.

В час, коли З. Фрейд робив свої повідомлення про «маленького Ганса», я отримав від одного знайомого з психоаналізом батька, цілий ряд спостережень, над своєю в той час чотирирічною донькою.

Ці спостереження мають так багато подібного і додаткового до повідомлень Фрейда про «маленького Ганса», що я не міг собі відмовити, щоб не подати цей матеріал на суд широкої публіки.

Дівчинка, чуттям та інтелектуальній жвавості якої ми завдячуємо наступним спостереженням, є здоровою, жвавою дитиною з темпераментним складом характеру. Вона ніколи серйозно не хворіла, також і зі сторони нервової системи ніколи серйозно не було помітно якихось «симптомів».

Жваві систематичні інтереси проявилися у дитини близько трирічного віку; вона почала запитувати і висловлювати фантазійні бажання.

Одного разу, коли дитині, яку ми назвемо Анною і якій лише ледве виповнилося три рочки, між нею та бабусею відбулася слідуюча розмова:

Анна: «Бабусю, чому в тебе такі бліді, зів'ялі очі»?

Бабуся: «Бо я вже досить стара».

Анна: «Але правда, що ти знову скоро станеш молодою»?

Бабуся: «Ні знаєш, я буду все більше і більше старіти а потім помру».

Анна: «Так, а потім»?

Бабуся: «Потім я стану ангелом».

Анна: «І після цього ти знову станеш маленькою дитинкою»?

Дитина знаходить тут бажаний привід для попереднього розв'язку проблеми. Вже давно вона часто запитувала в мами, чи та одного разу не придбає живу ляльку, в чому й звичайно заключалися питання про походження маленьких дітей. Але, оскільки такі запитання виникали спонтанно і непомітно, то батьки не приділяли їм значення і так само легко їх сприймали, як здавалось питала і дитина. Так вона одного разу отримала жартівливу звістку, що дітей приносять лелеки. Іншу, трохи вже серйознішу версію, а саме, що діточки є ангелами, живуть на небі і потім їх приносять на землю бузьки, вона почула іншим разом. Ця теорія здається і стала вихідним пунктом для дослідницької діяльності малої. Вона проявила в розмові з бабусею, а саме в тому, що дозволила розвивати неприємну думку про смерть не тільки в полегшеному виді, але й одночасно розгадати загадку походження дітей. Анна, здавалося, казала собі: коли людина стає ангелом, то потім - дитиною. Розв'язки такого типу, які щонайменше одним ударом вбивають двох зайців, необхідно не тільки наполегливо фіксувати наукою, вони не можуть не спричинити і в дитини певні зворотні потрясіння. В цій простій точці зору лежать в основі елементи вчення Reinkarnahinslehre ( ), які, як відомо, ще оживуть у свідомості мільйонів людей.

Як і в історії з «маленьким Гансом», поворотним пунктом стало народження сестрички, так і в цьому випадку – поява братика, яка відбулася, коли Анні виповнилося 4 роки. Проблема появи дітей, яка до цього часу ледве виникала, знову стала актуальною. Вагітність матері скоріш за все, здавалось, залишалася непоміченою, тобто ніколи не спостерігалося висловлення дитини з цього приводу. Ввечері перед родами, коли в мами вже проявлялися родові схватки, дитина знаходилась в кімнаті батька. Батько взяв її на коліна і сказав: «Послухай-но, щоб ти казала, коли сьогодні вночі ти б отримала братика?» - « Я б його вбила», - була негайна відповідь.

Цей вираз «вбивати» виглядає дуже небезпечно. Насправді ж він досить простодушний, бо «убивати» і «помирати» в дитячому розумінні означає лише активно або пасивно віддалятися, про що, власне кажучи (Фрейд уже багато говорив. «Убивати» в устах дитини означає тому безбідну річ, особливо ще й тоді, коли знаєш, що мале вживає слово «вбивати» для всіх можливих видів руйнування, віддалення, знищення. І все-таки, яку тенденцію слід взяти до уваги (порівняй аналіз малого Ганса).

Рано вранці відбулися роди. Коли всі сліди родів, у тому числі і сліди крові були усунуті, батько зайшов у кімнату, де спала Анна. Вона прокинулась, коли батько зайшов. Батько повідомив їй новину про появу братика, яку Анна сприйняла із здивованим і напруженим виразом обличчя.

Батько взяв її на руки і поніс до світлиці. Мала спочатку кинула швидкий погляд на дещо бліду маму, потім на її обличчі появилось щось подібне на суміш зніяковіння і недовіри, ніби вона подумала: «Що зараз буде?» Радості від появи новонародженого вона не показала ніякої, аж навіть батьки трохи розчарувались холодним прийомом.

До обіду мала трималася на диво віддалена від мами, що дуже впадало в очі, оскільки вона була до неї прив'язана. Коли мама нарешті залишилась сама, обняла її за шию і швидко прошептала: «Ти тепер не помреш?» Тепер нам став ясним уривок конфлікту у дитячій душі, лелеча теорія ніколи не справдилась, проте виникає