Як від тепер взагалі слід пояснювати народження братика, походження дітей? До цього часу була теорія лелеки, яка хоч і була нечіткою, але внаслідок гіпотези відродження була відхилена. Всі подальші спроби пояснення, на жаль, залишились батьками прихованими; оскільки дитина на багато тижнів переїхала до бабусі. Як випливає з цих повідомлень, до теорії лелеки вона поверталась багато разів, звичайно, при підтримці і погодженню оточуючих.

Коли Анна знову поверталась до батьків, вона проявила в момент зустрічі з мамою знову ту саму сором'язливо-недовірливу поведінку, як і після пологів. Враження для обох батьків було виразним, але незрозумілим. Поведінка по відношенню до новонародженого була милою. Між ним прийшла нянька, яка в своєму одязі справила на малу велике враження, спочатку взагалі негативне, викликаючи в ній все більший супротив. Так, вона ні за яку ціну не хотіла ввечері, щоб няня її роздягала і клала спати. Звідки приходив цей супротив? Виявилось незабаром під час гнівної сцени біля ліжечка братика, де Анна накричала на няню: «Це не твій братик, а мій». Але поступово вона примирилась з нянею і сама почала грати роль няні, одягаючи білий чепчик і фартушок, і «няньчила» то свого братика, то своїх ляльок. Такий дещо елегійний, мрійливий настрій на противагу до попереднього був незрозумілим. Часто довго Анна сиділа під столом і починала співати і рифмувати довгі історії, які частково були незрозумілими, частково містили фантазійні бажання на тему «нянька» (я нянька з зеленого хреста), а частково це були з болем виражені почуття.

Тут ми зустрічаємо важливу новину в житті малої: починаються мрії, навіть спроба віршування, приступи жалості. Всі ці речі, які ми привикли зустрічати тільки в пізнішій фазі життя, а саме в той час, коли молоді люди збираються порвати сімейні зв'язки, вступити в самостійне життя, але внутрішньо ще скріплені болісними відчуттями рідного дому і теплотою батьківського вогнища.

В той час починають створювати за допомогою віршованої фантазії те, чого їм не вистачало, щоб компенсувати втрачене. На перший погляд це здається парадоксом, наблизити психологію чотирирічної дитини до психології тих, хто досяг статевої зрілості. Спорідненість лежить не у віці, а у механізмі. Жаліслива мрійливість виражає те, що частинка любові, яка раніше належала реальному об'єкту і повинна йому належати інтровертується, тобто спрямована в середину, суб'єкт і там продукує все більше фантазій. Звідки ж походить ця інтроверсія? Чи є вона психологічним явищем, що притаманним цьому вікові, чи завдячує вона своїм виникненням якомусь конфліктові?

Це пояснюють нам наступні події. Часто трапляється, що Анна не слухається мами. Вона стає впертою і каже: «Але я дуже буду сумувати, коли ти підеш геть». Анна: «Ах, та ти ж маєш братика». Вплив на маму показує, куди власне направляє мала свою погрозу піти з дому: вона хотіла б почути, що мама думає відносно її ідеї, тобто, як вона взагалі ставиться до неї, чи не витіснив братик її цілком з материнського серця. Але не можна в подальшому вірити цій маленькій хитруні. Дитина, власне кажучи, повинна бачити і відчути, що вона не втратить нічого істотного з материнської любові, не зважаючи на існування братика. Докір, який нібито робить мамі, є тому несправедливим і зраджує це родичам також своїм дещо збудженим тоном. Подібний тон часто чує і в дорослих. Якщо очікуєш такого незрозумілого тону і не сприймаєш серйозно, то він на тебе тисне з більшою силою. Цей докір мама не повинна сприймати всерйоз, так як він є попередник іншого, цього разу сильнішого опору. Невдовзі після попередньої розмови відбулась наступна сцена.

Мама: «Пішли. Ми йдемо зараз в сад!»

Анна: «Ти брешеш. Бережись, якщо ти не кажеш правду».

Мама: «Що це тобі спало на думку? Я кажу правду».

Анна: «Ні, ти не кажеш правду».

Мама: «Будеш бачити, що я кажу правду, ми зараз йдемо в сад».

Анна: «Це дійсно правда? Це дійсно правда? Ти не брешеш?»

Сцени подібного роду повторювались декілька разів. Цього разу їх тон був різкішим і проникливішим. Проявлявся акцент, який лежав в площині «брехня», як щось особливе, що батькам було незрозуміле, в той час, як вони взагалі на початку приділяли мало значення спонтанним висловлюванням дитини. В цьому відношенні вони не робили нічого іншого, що в загальному виходило б за рамки офіційного виховання. В цілому до дітей мало прислуховуються і поводяться з ними на кожній віковій стадії в усьому істотному як з нерозумними, а в усьому неістотному вони будуть дресируватись до автоматичної досконалості. За протиріччями завжди ховається питання, конфлікті в інший час та при іншій нагоді ми також чуємо це. Але, звичайно забуваємо пов'язати почуття з цими протиріччями. Так, Анна поставила в інший час своїй мамі важчі запитання:

Анна: «Я хотіла б стати вихователькою, коли виросту».

Мама: «Коли я була маленькою, я теж хотіла нею стати».

Анна: «Так, а чому ж ти нею не стала?»

Мама: «Бо я стала мамою і теж доглядаю дітей».

Анна: (роздумуючи)