Відповідь мами знову показує куди власне спрямоване питання дитини. На перший погляд парадоксальне припущення розпізнати точку зору, мету дитячого питання у відповіді мами вимагає пояснення. Одна з великих заслуг в галузі психології Фрейда є те, що він зміг розкрити всю сумнівність свідомих вольових мотивів. Це є результатом витіснення інстинкту, що значення свідомого мислення для поступку надмірно переоцінюється.

Фрейд не бере за критерій психології вчинку несвідомий мотив, а результат (але останній не в його фізичній, а в його психологічній оцінці). Ця точка зору дозволяє висвітлити вчинок в його новому і біологічному значимому світлі. Я відказуюся від прикладів і задовольняюся вказівкою, що ця точка зору є надзвичайно істотною і евристичною для психоаналізу.

Очевидно Анна хотіла б також мати дитятко для «догляду», так як це має сестра-нянька. Звідки сестра має дитину - це цілком зрозуміло, так само хотіла б і Анна, коли вона виросте теж мати дитину. А чому ж тоді мама не є такою «прозорою» нянькою. Тобто, звідки вона має дитину, якщо вона одержала її не тим способом, як це зробила сестра-нянька. Так, як отримала дитину сестра, хотіла б мати і Анна, але в майбутньому може статися так, як отримала дитину мама. З цього виникає питання: «Стану я іншою жінкою, ніж мама? Буду я в усіх відношеннях іншою?» З теорією лелеки це не має очевидно нічого спільного, з смертю так же мало, отже одержуєш дитину, наприклад, як її одержала сестра-нянька. Цим природним шляхом могла б і вона одержати, але якщо з мамою, яка не виявляється ненькою і все ж таки має дитину? Так Анна запитує з своєї позиції: «Чому ти не стала нянькою?» Цей дивний вид питання є типовим і повинен би бути зв'язаним з неясністю розуміння проблеми, коли хочеш згодитись з деякою дипломатичною невизначеністю, яка була б обумовлена шляхом уникнення прямої постановки питання. Ми зустрінемось пізніше з прикладом для цієї можливості.

Отже, ми стаємо очевидно перед питанням: «Звідки береться дитина?» Лелека її не приносить, мама не померла, так, як сестра, мама її теж не одержала. Але вона раніше питала маму і почула від батька, що лелека приносить дітей; але це рішуче не так, в цьому вона не дасть себе обманути.

Отже, і тато, і мама, і всі інші брешуть теж.

Цим пояснюється природно її недовіра при нородженні і її докори до матері. Адже виявляється це один пункт, а саме – елегійна мрійливість, яку ми зводимо до часткової інтроверсії. Тепер ми знаємо, з якого реального об'єкту не було інтровертоване, а саме від батьків, які її обманюють і не хочуть сказати правду. (Що це мусить таке бути, що про це не можна нічого сказати? Що цьому передує? Так звучали дещо пізніше питання дитини. Відповідь така: це мусить бути відповідно щось таємниче, а навіть, мабуть, щось небезпечне). А також спроби, викликати маму на розмову і питаннями витягти правду, були безуспішними, отже, опір був поставлений проти опору і почалась інтроверсія любові. Зрозуміло, що здатність до сублімації чотирьохрічної дитини розвинулась ще замало, щоби вона змогла зробити деякі симптоматичні послуги, характер (душа, серце) направлений на інші компенсації, а саме на одну з уже даних (вказану) інфантильних форм любовного примусу, з яких найулюбленішим є нічний крик і заклики мами. Це старанно практикувалось і застосовувалось вже в перший рік життя. Тепер це повернулось, а саме відповідно вікового ступеня добре вмотивоване і екіпіроване новими враженнями. Якраз саме трапився землетрус в Мессіні і за столом говорили про події. Анна цим надзвичайно цікавилась і просила бабусю розказати знову і знову, як земля тряслась і будинки руйнувались і скільки при цьому людей загинуло. Як того часу появився щовечірній страх, вона не могла сама забути, мама мусіла приходити до неї, залишатись з нею, інакше вона боялась що прийде землетрус, будинок впаде і вб'є її. В день вона теж жваво займалась такими думками; коли вона йшла гуляти з мамою, надоїдала мамі питаннями: «Чи буде ще стояти будинок, як вони повернуться додому? Чи батько дома?» Чи при кожному камені, який лежить на дорозі, було запитано: «Він що від землетрусу?» Новобудова являлась зруйнованим від землетрусу будинком і т.д. Під кінець вона часто кричала ночами, що йде землетрус, вона чує уже грім. Вечорами мусіли їй торжественно пообіцяти, що звичайно не прийде землетрус. Були випробувані різні заспокійливі засоби, наприклад, що землетрус там, де вулкани, їй мусіли знову доказати, що гори в околиці міста звичайно не є вулканами. Ці розмірковування поступово довели дитину до такої ж сильної і невластивої її віку жаги знань, яка виражалась в тому, що малій мусили приносити з бібліотеки батька всі геологічні картини і атласи. Вона переривала тоді годинами твори, шукаючи ілюстрації вулканів і землетрусів і безкінечно запитувала. Ми стоїмо тут перед досить енергійним припливом до сублімації страху, який до цього часу здається рішуче передчасний.

Але як деяка обдарована дитина, яка страждає цією ж проблемою, вигодувана цією невчасною сублімацією, звичайно не для своєї вигоди. Тому що, якщо сприяти сублімації в цьому віці, то значить підтримувати частину неврозу. Коренем цього явища є